flag Судова влада України

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Зміст правової позиції, висновку

Посилання на рішення Верховного Суду в ЄДРСР

  • Правова позиція КАС/ВС щодо екологічного контролю в морський портах.

    Фабула справи: Суть спору полягає у тому, що сінгапурський судновласник звернувся до суду з позовом до Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря, в якому просив суд визнати протиправними дії відповідача щодо пред`явлення претензії  та стягнути на користь компанії грошові кошти. Державною екологічною інспекцією Північно-Західного регіону Чорного моря складено акт відбору проб та протокол № 406, якими встановлено забруднення внутрішніх морських вод і територіального моря України внаслідок скиду з суднапозивача баластних вод в акваторію Аджалицького лиману з перевищенням гранично допустимих концентрацій по завислим речовинам, залізу та нафтопродуктам. Як наслідок, інспекцією було пред’явлено претензію запропоновано відшкодувати добровільно збитки, нанесені державі у сумі 17 305,68 доларів США, а також довела до відома, що у разі відмови від добровільного відшкодування буде поданий позов до суду на відповідну суму. Також, начальник Інспекції прийняв рішення про заборону на вихід судна BW ACORN» з морського порту «Южний», у зв`язку з заподіянням шкоди навколишньому природному середовищу та несплатою штрафів чи претензії за порушення природоохоронного законодавства. Позивач не погодився із діями відповідача щодо складання претензії за порушення природоохоронного законодавства, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

    Висновки судів I та II інстанції: Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, керувалися тим, що Інспекція уповноважена пред`являти претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховувати їх розмір. Факт забруднення встановлено заборами проб та лабораторними дослідженнями, здійсненими екологічною інспекцією в межах її повноважень. Крім того, факт наявності забрудненої води навколо судна сторонами не заперечувався. Окружний адміністративний суд зробив висновок про те, що дії відповідача щодо висунення претензії безпосередньо не породжують правових наслідків для позивача.

    Правова позиція КАС/ВС: Колегія суддів в цілому погодилась з такими висновками судів попередніх інстанцій, але відзначила особливості їх застосування щодо спірних відносин.

    Правовий алгоритм стягнення збитків, завданих навколишньому середовищу, передбачає, що у разі відхилення претензії, органи Державної екологічної інспекції України звертаються до суду з відповідним позовом до власника судна про стягнення збитків. Під час розгляду справи за таким позовом суд перевіряє, зокрема, чи було вчинено правопорушення, чи завдано збитки та який їх розмір. Судовий порядок стягнення збитків дає можливість суб`єкту господарювання захиститися від необґрунтованих вимог.

    На стадії оформлення та пред`явлення претензії у адресата претензії не виникають обмеження або перешкоди у здійсненні своєї нормальної господарської діяльності.

    Однак у ситуації позивача, а вона загалом є типовою для портів України через наявність законодавчих прогалин, цей алгоритм не працює. Заборона виходу судна з порту у зв`язку із несплатою суми збитків вимушує судновласника сплатити суму претензії. Після сплати суми, зазначеної у претензії, у Інспекції відпадає необхідність звертатися до суду. Де-юре Інспекція реалізувала свої повноваження повною мірою: виявила порушення, зафіксувала, пред`явила претензію, стягнула збитки.

    Зазвичай, добровільна сплата претензійної суми свідчить про згоду з претензією. Судновласник міг би відхилити претензію, якщо вважав її безпідставною. Однак претензія у цій справі мала наслідком заборону виходу судна з порту. А це, своєю чергою, призводить до збитків від простою та низки інших негативних наслідків. Тому сплату претензійної суми за таких вимушених для позивача обставин не можна назвати добровільною або такою, що свідчить про згоду із претензією.

    Зважаючи на зазначені чинники, судновласник сплатив суму претензії як певну заставу (гарантію). Така поведінка має раціональні причини і захищає інтереси не лише судновласника, але й державу, до якої згодом може бути пред`явлено позов про відшкодування шкоди у зв`язку із незаконною затримкою судна.

    Якщо оцінювати контекст цієї справи, то сплата суми претензії зовсім не свідчить про визнання претензії. Спір щодо наявності правопорушення, за яке пред`явлено претензію, залишається. Судновласник і далі вважає, що його права було порушено.

    З огляду на вищевикладене, Суд звертає увагу на те, що сама собою претензія безпосередньо не породжує негативних наслідків для юридичної особи. Однак такі наслідки (у вигляді обмеження господарської діяльності) породжують рішення про заборону судна на вихід з порту, яке ґрунтується на претензії.

    Зупинка відповідачем рішення після сплати позивачем суми претензії не впливає на можливість його оскарження. Правомірність рішення про заборону на вихід судна з морського порту може бути перевірена і після його виконання, а також у разі зупинення чи скасування органом, що його видав, якщо позивач вважає, що мало місце порушення його прав у зв`язку із таким рішенням.

    Отже, саме рішення Інспекції про заборону на вихід судна з порту накладає обтяження на суб`єкта господарювання та є основним рішенням суб`єкта владних повноважень, яке підлягає оскарженню в судовому порядку.

    Суди попередніх інстанцій обмежилися лише оцінкою можливості оскарження дій щодо пред`явлення претензії, і дійшовши висновку, що такі не можуть оскаржуватися в суді, не досліджували підстав та порядку перевірки, не оцінювали доказів, що підтверджують збитки. Відтак, у цій частині суди не дослідили зібрані у справі докази, не вирішили спір

     

    Постанова КАС/ВС від 19.10.2020 у справі № 420/4129/19

http://reyestr.court.gov.ua/Review/92270250

 

 

  • Для припинення права користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу в судовому порядку суди мають особливо ретельно перевірити, чи діяв суб’єкт владних повноважень безпосередньо на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки анулювання спеціального дозволу фактично передбачає позбавлення власності (майнового права) надрокористувача.

    Фабула справи: Державна служба геології та надр України звернулася до суду з позовом до ТОВ, у якому просила припинити право користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідач порушив законодавство у сфері надрокористування внаслідок невиконання особливих умов дозволу на користування надрами.

    Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з наявності підстав для задоволення позову, оскільки знайшли своє підтвердження обставини щодо порушення відповідачем вимог, передбачених спеціальним дозволом на користування ділянкою надр, що є підставою для застосування наслідків, передбачених пунктом 5 частини першої статті 26 Кодексу України про надра щодо припинення права користування надрами.

    Правова позиція ВС/КАС: Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не погодилася з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

    Право користування надрами припиняється органом, який надав надра у користування, самостійно або у судовому порядку. У разі відсутності спору відповідач має право у випадках, передбачених пунктами 1, 2, 3, 7 ч. 1 ст. 26 Кодексу України про надра, самостійно припиняти право користування надрами, а у випадках, передбачених пунктами 4, 5, 6 цієї статті, у разі незгоди користувачів це право припиняється у судовому порядку.

    Для звернення до суду з адміністративним позовом з метою припинення права користування надрами Держгеонадра зобов`язані булиз вернутися до ТОВ щодо отримання згоди на припинення, виданого відповідачу спеціального дозволу на користування надрами №3480 від 21.01.2009, і тільки, у разі отримання незгоди відповідача на припинення права користування надрами Держгеонадра мала право звернутися до суду з позовними вимогами до ТОВ припинення права користування надрами.

    Водночас, з оскаржуваних судових рішень не вбачається, що судами попередніх інстанцій було перевірено дотримання Держгеонадра порядку, передбаченого ст.26 Кодексу України про надра щодо припинення права користування надрами, а саме чи зверталася Держгеонадра до ТОВ щодо надання згоди на припинення права користування надрами з підстав, передбачених п. 5 ч.1 ст. 26 Кодексу України про надра.

    Крім того, в касаційні скарзі відповідач з посиланням на аб.2 ст. 26 Закону України «Про нафту і газ» та п. 5 Порядку здійснення державного геологічного контролю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.2011 №1294, зазначає, що позивачем було безпідставно зупинено дію спеціального дозволу №3480 від 21.01.2009 без проведення органами державного геологічного контролю планових і позапланових перевірок, що в наступному зумовило неможливість виконання припису №2/3480 у строк до 12.04.2018. У разі якщо суб`єкт господарювання на відповідний плановий період включений до планів здійснення заходів державного нагляду (контролю) одночасно кількох органів державного нагляду (контролю), відповідні планові заходи здійснюються органами державного нагляду (контролю) комплексно - одночасно всіма органами державного нагляду (контролю), до планів здійснення заходів державного нагляду (контролю) яких включено суб`єкта господарювання.

    Так, у цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що Держгеонадра проведено планову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин, створення геологічних територій та об`єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам`ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади тощо), за результатами якої складено акт та видано припис з вимогою усунути порушення вимог законодавства у сфері надрокористування.

    Водночас, судами попередні інстанцій не було встановлено чи відповідала зазначена перевірка та документи, прийняті на підставі такої перевірки вимогам Закону №877-V, зокрема чи були дотриманні Держгеонадра загальні вимоги до здійснення державного нагляду (контролю), встановлені статтею 4 зазначеного Закону.

    Вказане має важливе значення, оскільки, фактично, спір у цій справі передбачає позбавлення власності (майнового права) ТОВ, а тому суд має особливо ретельно перевірити, чи діяв суб’єкт владних повноважень безпосередньо на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки анулювання спеціального дозволу фактично передбачає позбавлення власності (майнового права) надрокористувача.

    Постанова ВС/КАС від18.05.2020 у справі № 640/1440/19

http://reyestr.court.gov.ua/Review/89325561