Яким бути закону про судову експертизу?

Інститут судово-експертної діяльності є одним з тих напрямів, де початок реформування є надзвичайно необхідним. Довіра населення і, зокрема, юридичної спільноти до якості підготовлених висновків судових експертів, їх неупередженості та науковості з кожним роком падає. Причиною цьому є застаріле законодавство, що закріплює неефективну процедуру атестації та підвищення кваліфікації експертів, оминає увагою питання їх самоврядування, а також встановлює монополію "державних" експертів.

Раніше ми розповідали про цей законопроект та основні новації, які він пропонує. З березня 2017 року законопроект № 6264 "Про судово-експертну діяльність в Україні" вже знаходиться у Верховній Раді та став об’єктом обговорень серед правників. Починаючи з листопада, спільнота судових експертів постійно працювала над вдосконаленням "свого" законопроекту, знаходженням консенсусу між різними групами та визначаючи основні концепції та напрями руху. 

17 січня 2018 року відбулась заключна зустріч судових експертів в межах обговорення зазначеного проекту, і, як зазначає його автор І. Лапін, уже на початку лютого цього року планується внести до Верховної Ради нову редакцію законопроекту із врахованими пропозиціями самих представників цієї професії. Наразі, як зазначила Ірина Педь, судовий експерт, керуючий партнер Експертної групи S&D, підготовлений проект містить ключові положення та концепції, включення яких, на думку професійної спільноти, є надзвичайно важливим, натомість уже на наступних етапах будуть враховуватись технічні та інші уточнюючі поправки.

Переходячи безпосередньо до положень законопроекту, зауважимо, що він міститиме вдвічі більше статей, ніж нині діючий профільний закон, а саме 47 статей, які знаходитимуться в 7 розділах. Один із них, а саме, який стосується самоврядування судових експертів, є новим, і при його підготовці судові експерти використали досвід адвокатської спільноти України, запозичивши деякі положення із Закону "Про адвокатуру…".

Перші нововведення починаються із принципів судово-експертної діяльності, перелік яких доповнюється принципами науковості та наукової обгрунтованості висновку експерта. "Ми доповнили перелік цим принципом, оскільки, на жаль, на сьогодні, в тому законодавстві, що є, принцип науковості взагалі не зазначений. І досить часто немає розуміння, що експертна діяльність містить в собі наукову складову, що висновок експерта повинен бути обгрунтованим певними науково-доведеними методиками", - пояснила Ірина Педь.

Також Розділ 1 доповнюється положеннями про забезпечення умов праці судового експерта та науково-методичне забезпечення його діяльності. Наперед зазначимо, що розробка методик та підвищення кваліфікації судового експерта за новим законопроектом віднесено до компетенції Ради науково-методичного забезпечення, яка є одним із органів самоврядування, про що буде йтись нижче.

В Розділі 2 та й у всьому законопроекті загалом, перш за все, робиться акцент на зміні “ключової фігури”, тобто увага із судово-експертної установи (якій приділена лише ст. 23 законопроекту) переноситься на окремого експерта, оскільки саме він особисто несе відповідальність за свої дії: адміністративну, дисциплінарну та кримінальну. 

Що стосується квалфікаційних вимог до експерта, то вони залишились незмінними. Натомість з’являється совсім інший підхід до присвоєння кваліфікації експерта. Так, згідно з чинним законодавством кваліфікація експертів повинна підтверджуватись кожні 3 (для “приватних”) або кожні 5 років (для “державних” експертів). На практиці це призводить до необгрунтованих та досить значних витрат експертів на внески за стажування та за складання іспиту. 

Законопроект же пропонує повністю відмовитись від повторних кваліфікаційних випробувань для експертів, а натомість запровадити необхідність кожні 5 років лише підтверджувати здійснення експертом пракичної діяльності з обраної спеціальності. 

Також, що стосується проходження стажування судових експертів, то тепер існує можливість вибору між експертними установами державного та приватного типу. В чинному ж законодавстві, знову ж таки, існує “монополія” державних установ. Окрім цього вводиться поняття “підвищення кваліфікації судового експерта” та передбачається складання ним присяги перед початком своєї професійної діяльності.

Як зазначалось вище, Розділ 3 законопроекту, підготовленого робочою групою судових експертів, є принципово новим. Він відсутній навіть у первинному законопроекті, текст якого наразі опублікований на сайті Верховної ради. Так, планується створення Національної асоціації судових експертів України, в якій діють Рада судових експертів України, Рада науково-методичного забезпечення та Ревізійна комісія. Під час дискусії обговорювалось питання зміни назви Асоціації із “Національної” на “Всеукраїнську” (в зв’язку з особливостями присвоєння статусу “національної установи”), однак дане питання залишилось відкритим. До складу Асоціації будуть входити всі без виключення судові експерти, які здійснюють свою професійну діяльність на законних підставах. Тобто вступ у членство Асоціації здійснюватиметься автоматично після набуття особою статусу судового експерта.

Вищим органом самоврядування судових експертів є З’їзд судових експертів, на який висуваються делегати з дев’яти рад судових експертів окремого виду судових експертиз. З’їзд скликається Радою судових експертів не рідше 1 разу на 3 роки. Також передбачається процедура скликання З’їзду ініціативною групою, механізм якої виписаний в законопроекті.

Окрім цього планується створення єдиної Експертно-кваліфікаційної комісії судових експертів. “Цим законопроектом прирівнюються всі експерти незалежно від місця роботи. Рівні умови створюються для отримання кваліфікаціїї, її підтвердження, проходження стажування тощо”, - зазначила Катерина Сопова, науковий співробітник НДІ інтелектуальної власності НАПрН України, судовий експерт, прокоментувавши створення єдиної кваліфікаційної установи і для “державних”, і для “приватних” експертів.

До складу Експертно-кваліфікаційної комісії судових експертів входять постійні (голова, заступник голови, фахівець з процесуальних питань, секретар) та змінні (найбільш досвідченні судові ексеперти, які мають стаж практичної діяльності не менше як 5 років, представники навчальних закладів та ін.) члени. Змінний склад формується в залежності від потреби та категорії справи, яка розглядається. 

Всі органи самоврядування судових експертів фінансуватимуться, в основному, за рахунок плати за складання кваліфікаційного іспиту та за рахунок щорічних внесків судових експертів, сплата яких буде обов’язковою. Окрім цього утримання організацій може здійснюватись і за рахунок інших надходжень: добровільних внесків судових експертів, внесків фізичних і юридичних осіб тощо. Одним із колізійних питань стала проблема сплати щорічних внесків “державними” експертами, для яких такі суми можуть бути надто затратними. Тому пропонувалось стягувати цю плату із установ, де такі експерти працюють. Натомість в даному випадку втрачається принцип рівності, оскільки “приватні” експерти, які працюють як самозайняті особи, муситимуть із своєї заробітньої плати виділяти кошти на щорічний внесок, в той час як “державні” від цього обов’язку звільняються. На даний час це питання залишилось неврегульованим.

Також цим законопроектом пропонується внести зміни до чинних процесуальних кодексів. Так, зокрема, закрпілено внесення змін до статей 242-244 КПК України, якими повертається можливість кожної сторони кримінального провадження залучати експерта для проведення експертизи, оскільки з 16.03.2018 рокуаналогічне положення, закріплене наразі в КПК, втрачає чинність. Також пропонується змінити визначення поняття “комплексна судова експертиза”, яке міститься в процесуальних кодексах, та передбачити можливість здійснення такої експертизи не лише групою експертів, а й одним експертом, якщо він має кваліфікації в декількох галузях.

Окрему увагу члени робочої групи з розробки законопроекту приділили розгляду питання здійснення судової експертизи не судовим експертом, а фахівцем в певній галузі науки, техніки, мистецтва тощо. Так, в законопроекті пропонується певний перелік випадків, коли проведення такої експертизи може бути доручене не експертові: наприклад, якщо необхідно призначити експертизу, спеціальність якої не визначена переліком видів судових експертиз і, як наслідок, немає таких судових експертів, або якщо виникає необхідність залучення в якості експерта фахівця іноземної держави. Даний перелік в законопроекті не є вичерпним і передбачає можливість закріплення інших випадків законодавством України. 

Натомість, на думку Сергія Волочая, психолога, директора SeLeV Consulting Group Ltd, який за його словами протягом 25 років надає експертні висновки до суду, не будучи судовим експертом, формулювання цієї статті таким чином звужує коло суб’єктів та коло випадків, коли просто фахівець може надавати експертний висновок. Це зауваження викликало жваві дискусії та обговорення серед експертів, однак так і залишилось невирішеним.

Підсумовуючи, зазначимо, що прогресивність запропонованих змін важко заперечити, водночас звужені часові рамки на підготовку законопроекту могли вплинути на його якість, результати чого можна буде відмітити лише після початку застосування його положень. Як зазначає сам автор законопроекту, до основних змін, які є зараз “на часі” і увага на які звертається в законопроекті, можна віднести: максимальне зрівняння повноважень “державних” та “приватних” експертів, удосконалення процедури підвищення кваліфікації та атестації експертів, а також створення самоврядної організації судових експертів. Сподіваємось, зазначені зміни зможуть в певній мірі підвищити довіру правової спільноти до діяльності судових експертів та забезпечити розвиток їх діяльності на майбутнє.

 Українське право