Зміст правової позиції, висновку

Посилання на рішення Верховного Суду в ЄДРСР

• Правова позиція КАС/ВС щодо порядку оприлюднення нормативно-правового акта органом місцевого самоврядування.

   

  Фабула справи: У даній справі предметом спору була правомірність окремого пункту рішення міської ради щодо затвердження положення про встановлення земельного податку у зв’язку з недотриманням спеціального порядку оприлюднення та, відповідно, набрання ним чинності. Позивач оскаржував пункт, яким було затверджено Положення про встановлення плати за землю, зокрема, ставка земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання встановлюється у розмірі 12 % від їх нормативної грошової оцінки. Позивач вважає, що дії відповідача та оскаржуване рішення в цій частині є незаконними, такими, що порушують права позивача, оскільки суперечать пункту 271.2статті 271 Податкового Кодексу України, яким встановлено спеціальний порядок набрання чинності рішень рад щодо затвердження ставок податку за земельні ділянки.

   

  Рішення судів І та ІІ інстанції: Рішенням суду першої інстанції,залишеним без змін судом апеляційної інстанції, позов задоволено. Судові рішення мотивовано тим, що оскаржуване рішення відповідача є регуляторним актом, але, оскільки його не було офіційно оприлюднено в друкованих засобах масової інформації, тобто не доведено до відома населення у порядку, передбаченому законодавством, таке рішення є незаконним.

   

  Правова позиція КАС/ВС: Об’єднана палата КАС/ВС, яка розглянула справу для формування однакового підходу щодо застосування норм права до подібних правовідносин, вказала, що висновки судів попередніх інстанцій про незаконність рішення міської ради у зв’язку з відсутністю факту його опублікування є помилковими з огляду на таке.

  Вимога щодо обов`язкового офіційного оприлюднення рішення про встановлення місцевих податків та зборів встановлена підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період).  

  Відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

  Водночас, підпункт 12.3.4 пункту 12.3, пункт 12.5 статті 12 Податкового кодексу України не застосовуються у 2017 році відповідно до вимог Закону України від 20.12.2016 № 1791-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» та Закону України від 21.12.2016 № 1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні».

  Так, частиною четвертою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 20.12.2016 № 1791-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» та частиною третьою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21.12.2016 № 1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» установлено, що у 2017 році в частині плати за землю вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» не поширюються на рішення органів місцевого самоврядування, які прийняті на виконання цього Закону.

  Як підсумок, відповідно до вищевказаних положень законодавства України, на рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів також не поширюються положення Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» у 2017 році щодо офіційного оприлюднення в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації.

   

  Постанова КАС/ВС від 02.12.2020 у справі № 357/14346/17

https://reyestr.court.gov.ua/Review/93245717

• На орган місцевого самоврядування, якому підпорядкований дошкільний навчальний заклад, покладається  обов`язок щодо забезпечення безоплатності дошкільної освіти, незалежно від того, де зареєстрована дитина.

   

  Фабула справи: У даній справі позивачка звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати протиправним та нечинним наказ Управління освіти і науки Тернопільської міської ради «Про встановлення плати за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків, діти яких не зареєстровані у місті Тернополі».

  Рішення суду І та ІІ інстанції:  Задовольняючи позов, суди виходили з того, що зміст ч. 3 ст. 53 Конституції України,  ст. 28 Конвенції про права дитини, ст. 2, 3 Закону України «Про дошкільну освіту», ч. 2ст. 19 Закону України «Про охорону дитинства»  свідчить про те, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної освіти в державних і комунальних навчальних закладах.  Забезпечення базових потреб дітей у дошкільних навчальних закладах та фінансування дошкільних навчальних закладів здійснюється за рахунок органів місцевого самоврядування, в той час як батьки вільні у своєму виборі з-поміж альтернативних варіантів для влаштування своєї дитини у дошкільний навчальний заклад. Отже, фінансування дошкільних навчальних закладів за рахунок коштів батьків суперечить конституційному праву дітей на отримання безоплатної дошкільної освіти.

  Правова позиція КАС/ВС: Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду  встановила необхідність залишення без змін рішення судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

  Згідно з частиною 2 статті 19 Закону України «Про охорону дитинства» держава гарантує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.

  Отже, дошкільний навчальний заклад перебуває у комунальній власності, щодо якого орган місцевого самоврядування здійснює власні (самоврядні) повноваження, зокрема, щодо управління, і делеговані повноваження щодо забезпечення доступності і безоплатності освіти.

  З аналізу наведених правових положень вбачається, що право на освіту гарантується та забезпечується за принципом «доступності» та «безоплатності».

  Зміст оскаржуваного наказу свідчить про те, що Тернопільська міська рада самостійно на своїй території врегулювала питання фінансування права на отримання дошкільної освіти, встановивши плату за відвідування закладу освіти саме дітьми, що не зареєстровані у місті Тернополі. Отже, в даному разі йдеться про належність забезпечення органом місцевого самоврядування права на безоплатність дошкільної освіти.

  Системний аналіз положень Конституції України, в яких вживається термін "доступність", дає підстави для висновку, що поняття "доступність освіти" у частині третій статті 53 Конституції України означає створення державою можливостей для реалізації права людини на освіту. При цьому необхідно зазначити, що доступність дошкільної і загальної середньої освіти є гарантією права кожного на здобуття такої освіти, якому кореспондує обов`язок держави забезпечити реалізацію цього права. Доступність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах полягає у створенні державою відповідних умов для їх функціонування і розвитку, за яких особа змогла б реалізувати своє право на здобуття вищої освіти на основі конкурсного відбору, з урахуванням своїх здібностей та інтересів у вільному виборі типу вищого навчального закладу, напряму підготовки і спеціальності, профілю навчання.

  Таким чином, виходячи із змісту поняття "доступність", яке вживається у положеннях Основного Закону України, відповідних законах про освіту, інших нормативно-правових актах, Конституційний Суд України вважає, що доступність освіти за конституційно-правовим смислом необхідно розуміти так, що нікому не може бути відмовлено у праві на освіту, і держава має створити можливості реалізувати це право.

  Суд приходить до висновку, що доступність та безоплатність дошкільної освіти необхідно розглядати як невід`ємні складові права на отримання дошкільної освіти. Одним із елементів доступності освіти є забезпечення належного фінансування закладів освіти, яке здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

   Таким чином, Суд погоджується з судами попередніх інстанцій, що пункт 1 наказу Управління освіти і науки Тернопільської міської ради №261 від 03.07.2018 «Про встановлення плати за надання послуг у закладах дошкільної освіти для батьків, діти яких не зареєстровані у місті Тернополі» є протиправним та підлягає визнанню нечинним.

  Постанова ВС/КАС від 30.11.2020  у справі № 1940/1387/18

https://reyestr.court.gov.ua/Review/93245142