Зміст правової позиції, висновку

Посилання на рішення Верховного Суду в ЄДРСР

• Спір за позовом фізичної особи до  уповноваженої особи Фонду про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів  не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, позаяк має вирішуватися в порядку цивільного судочинства. 

  Постанови від 23 травня 2018 року у справі №811/568/16, від 18 квітня 2018 року у справі №826/7532/16

 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74440209 

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/73837591 

• Висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права :

1. Перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VIпідстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.
2. Поняття«подрібнення вкладів», «розбивка вкладів», вжиті у судових рішеннях, не є правовими.
3. Здійснюючи операції з перерахування коштів,банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов'язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року №492, та договорами з відповідними клієнтами. банку.  
4. Якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то стаття 38 Закону4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 ЦК України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.
5. При виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банкне наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписано уповноваженою особою Фонду особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Навність наказу жодним чином не впливає на нікчемність правочину.

Постанова від 04 липня 2018 року у справі №826/1476/15

http://reyestr.court.gov.ua/Review/75296557 

• Предмет спору: вимога фізичної особи про зарахування грошових коштів на погашення заборгованості за кредитним договором.

  Велика Палата Верхового Суду дійшла висновку, що юрисдикція спору, однією зі сторін яких є Фонд, визначається виходячи зі змісту правовідносин та функцій Фонду або його уповноваженої особи.

  За своїм змістом (суттю, характером) спір у цій справі, що виник між сторонами (про зарахування грошових коштів на погашення заборгованості) не має ознак публічно-правового, оскільки обумовлений порушенням прав позивача неналежним виконанням банком взятих на себе договірних зобов'язань, а позовні вимоги не стосуються безпосередньої діяльності (бездіяльності) Фонду, як державної спеціалізованої установи. 

  Постанова від 24 квітня 2018 року у справі № 755/1700/16-ц

• У цьому спорі позивач - юридична особа - сторона договорів (купівлі-продажу, цесіі, кредитного договору) щодо яких є наказ про нікчемність цих правочинів.

  За висновками Великої Палати Верховного Суду відносини між сторонами господарських договорів, у яких однією зі сторін є банк, який виводиться з ринку і від імені якого діє уповноважена особа Фонду або Фонд, є приватноправовими.

  Відповідно, спори щодо нікчемності правочинів між суб'єктами господарювання є господарсько-правовими і мають розглядатися судами господарської юрисдикції. У цих правовідносинах Фонд або його уповноважена особа, діючи від імені Банку, не мають владних повноважень щодо іншої сторони цих правочинів, оскільки уповноважена особа Фонду не виступає у цих правовідносинах як самостійний суб'єкт, а діє від імені банку. 

  За результатами перевірки, передбаченої статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. Наказ (рішення або інший документ) про нікчемність правочинів є внутрішнім розпорядчим документом Банку як суб'єкта господарювання, виданим Фондом чи уповноваженою особою Фонду як керівником Банку в межах своїх повноважень. Такий наказ не є одностороннім правочином.

  Накази (рішення) про нікчемність правочинів не можуть встановлювати обов'язки для третіх осіб, зокрема контрагентів Банку, тому сам факт видання наказу про нікчемність правочину не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину.

  Постанова від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16

• Предмет розгляду: скасування наказу про визнання договору нікчемним. 

  Наказ банку є його внутрішнім документом, який не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), тому не можна вважати порушеними будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу. Права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

  Позивач оскаржує дії уповноваженої особи Фонду не як суб'єкта владних повноважень, а як органу управління банком, який здійснює заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та грошових коштів, такий спір не є публічно-правовим. 

  Постанова від 16 травня 2018 року у справі № 910/17448/16

• Спір, що виник між сторонами у спорі про зарахування грошових коштів на погашення заборгованості за кредитним договором не має ознак публічно-правового, оскільки обумовлений неналежним виконанням банком взятих на себе договірних зобов'зань, а позовні вимоги не стосуються безпосередньої діяльності Фонду, як державної спеціалізованої установи.

  Постанова від 24 квітня 2018 року у справі № 755/1700/16-ц

• Правовідносини, що випливають із майнових (кредиторських) вимог фізичної особи до банку за договором банківського вкладу, задоволення яких відбувається в порядку черговості, визначеної ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та продажу майна банку - не є публічно-правовими. Закон не покладає на державу в особі уповноважених нею органів забезпечення гарантійних зобов'язань щодо задоволення таких вимог.

  Постанова від 27 червня 2018 року у справі № 307/2765/15-ц

http://reyestr.court.gov.ua/Review/75133488

• У цих постановах Верховний Суд України визначив коло осіб, які мають право оскаржити постанови Правління НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

  Постанови від 24 жовтня 2017 року у справі № 805/3464/15-а, від 24 жовтня 2017 року у справі № 805/4956/-15-а

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/70006843 

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/70229689 

• Фонд або його уповноважена особа, за загальним правилом, не може посилатися на неправомірні або оспорюванні дій працівників банку під час оформлення договірних відносин з клієнтами та виконання такими працівниками умов цих договорів для обґрунтування наявності підстав для застосування положень частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.

  Такі неправомірні або оспорюванні дії повинні доводитися в порядку, зокрема, кримінального провадження, рішення в якому відповідно до статті 78 КАСУ є обов'язковими для адміністративних судів.

  Колегія судів Верховного Суду також зазначила, що зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, так як гарантований конституційний принцип непорушності (приватної власності) полягає в неприпустимості свавільного втручання в це право суб'єктів приватного та публічного права, у тому числі й держави. Фізична особа (вкладник) є власником грошових коштів на рахунку, яким він володіє, і його право власності, в силу статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України, є непорушним.

  Таким чином, колегія суддів Верховного Суду погодилась  з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не доведено наявності правових підстав вважати договір банківського вкладу «Банківська класика» нікчемним та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даного договору, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI, для невключення Позивача до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

  Постанова від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/77506669 

• Позивачка звернулася до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неналежного здійснення контролю за виконанням працівником Фонду своїх посадових обов’язків. Позивачка стверджувала, що її права були порушені у зв’язку з несвоєчасним та неналежним реагуванням з боку посадових осіб Фонду на її звернення.

  Вирішуючи питання юрисдикційної належності спору, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у спірних правовідносинах Фонд є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України. Отже, спір у цій справі є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.

  Разом з тим Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що висновки суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог є помилковими, оскільки Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не наділяє Фонд повноваженням здійснювати контроль за виконанням уповноваженою особою як ліквідатором банку обов’язків щодо розгляду звернень громадян.

  Постанова від 03 липня 2019 року у справі № 804/16079/15

http://reyestr.court.gov.ua/Review/82998279