Плата за землю

Зміст правової позиції, висновку

Посилання на рішення Верховного Суду в ЄДРСР

• З моменту набуття права власності на об`єкт нерухомості виникає обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт

  Фабула справи. Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС в Дніпропетровській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем: орендна плата з фізичних осіб.

  Надаючи оцінку рішенням судів першої та апеляційної інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 27.01.2020 року сформулював правову позицію щодо нерозривності нерухомості з земельною ділянкою, на якій вона розташована.

  Так, якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

  Постанова від 27.01.2020 р. у справі № 804/886/18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87268430

•  Дані нормативної грошової оцінки з Держгеокадастру для земель сільськогосподарського призначення є єдиною підставою для визначення розміру ставки єдиного податку 4 групи

  Фабула справи. Позивач звернувся до суду з позовом до Головного Управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вважаючи безпідставними висновки відповідача щодо фактичного використання позивачем земель «пасовища» для вирощування сільськогосподарських продукцій.

  31.01.2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглядаючи матеріали справи № 500/2430/18, встановив, що базою оподаткування податком для платників єдиного податку четвертої групи для сільськогосподарських товаровиробників є нормативна грошова оцінка одного гектара сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного за станом на 1 січня базового податкового (звітного) року відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом.

  Постанова від 31.01.2020 р. у справі № 500/2430/18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87363582

• ФОП, який перебуває на спрощеній системі оподаткування та надає спірне нежиле приміщення в оренду третій особі, не звільняється від сплати земельного податку.

  Фабула справи. Позивач звернувся до суду з позовом до Київської об’єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, якими позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем земельний податок з фізичних осіб.

  06.02.2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду досліджував питання щодо умов, за яких ФОП, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, звільняється від сплати земельного податку. Проаналізувавши норми чинного законодавства, Верховний Суд дійшов наступного висновку.

  Власник нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Фізична особа-власник нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

  Верховний Суд зазначив, що умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

  Таким чином звільнення від сплати земельного податку відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України стосується виключно використання у господарській діяльності платниками єдиного податку відповідних земельних ділянок, а не нерухомого майна, яке розташоване на них.

   Постанова від 06.02.2020 р. у справі № 820/3488/16

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87422563

• Обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.

  Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.

  Постанова від 06 березня 2018 року у справі №826/27202/15

• Здійснення Товариством, на час виникнення спірних правовідносин, діяльності у період проведення АТО та на території проведення АТО є підставою для звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності відповідно до Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», а тому відповідальність (штрафи,фінансові санкції) за невиконання/неналежне виконання обов'язків по сплаті орендної плати до платника податку не застосовуються.

  Постанови від 05 червня 2018 року у справі №805/5110/16-а, від 25 червня 2019 року у справі  № 805/752/15-а

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/74456952 

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/82618511 

• Законодавством України чітко визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди (за виключенням зазначеного у пункті 288.5 статті 288 ПК обмеження щодо максимального та мінімального розміру орендної плати за землю).

  Податковий кодекс України регулює лише строки внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, податковий період, порядок обчислення орендної плати та порядок її зарахування до бюджетів відповідно.

  Згідно з пунктами 289.1, 289.2 статті 289 Податкового кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

  Незгода позивача з нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки, за умови, що внесені до неї (після укладення договору) зміни не були в подальшому скасовані або визнані в установленому порядку нечинними, не є підставою для невиконання зобов'язань платника податків, встановлених договором та Податковим кодексом України.

  Постанова від 07 серпня 2018 року у справі №814/2292/17

• У цій справі оскаржується податкове повідомлення-рішення щодо нарахування та сплати земельного податку з власника нежитлового приміщення розташованого в житловому фонді.

  Відповідно до підпункту 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), а в в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

  Таким чином, обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою .

  Нормами ЗК України та ЦК України чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені. За правилами пункту 286.1 статі 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

  При цьому, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.8 статті 287 ПК України).

  Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

  В силу вимог статей 182, 334 ЦК України та положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.

  Незважаючи на те, що позивач не зареєструвала право власності чи користування земельною ділянкою під належним їй на праві власності нежитловим приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у неї з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

  Постанова від 21 листопада 2018 року у справі № 826/10289/16

  Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 07 липня 2015 року по справі №826/12388/13-а, від 02 грудня 2015 року по справі №826/3130/15, а також Верховним Судом у постанові від 19 червня 2018 року по справі №826/8009/16.

• Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що ФОП не звільнений від сплати земельного податку, оскільки, будучи суб'єктом господарювання на спрощеній системі оподаткування, фактично використовує в господарській діяльності належні йому нежилі приміщення (будівлі), а не земельні ділянки.

  Верховний Суд задовольняючи касаційну скаргу контролюючого органу, зазначив, що правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності.

  Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.

  Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.

  Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 24.11.2015 р. справа №21-2352а15, а також Верховним Судом у постановах від 13.06.2018 р. №826/14615/16, від 19.06.2018 р. №814/3427/13-а та від 26.06.2018 р. №826/10930/13-а.

   Постанова від 15 лютого 2019 року справа №826/9948/16

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79846292

• Податкове повідомлення - рішення, яким визначено суборендарю суму грошового зобов'язання по орендній платі за землю є незаконним.

  Висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:

  Положення ПКУ та Закону України «Про оренду землі» у їх системному зв'язку дають підстави стверджувати, що об'єктом орендної плати є земельна ділянка, надана в оренду, а суб'єктом сплати даного платежу є орендар земельної ділянки. Орендна плата за землю є обов'язковим платежем у складі податку на майно, порядок адміністрування та сплати якого, визначені ПК України, у той час як плата за суборенду земельної ділянки є платежем в межах договірних відносин (суборенди), яка, в свою чергу, законодавчо обмежується орендною платою.

  Таким чином орендар земельної ділянки державної і комунальної власності зобов'язаний вносити орендну плату у розмірі та на умовах, визначених договором оренди й законодавством, незалежно від того, чи передана земля у суборенду та умов такої передачі. Суборендар же земельної ділянки у відповідності до положень ПК України такого обов'язку немає.

  Постанова від 04 квітня 2019 року у справі №822/2611/15

• Контролюючий орган не наділений повноваженнями на встановлення та зміну нормативної грошової оцінки земельних ділянок самостійно (в тому числі окремих її складових).

  Податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з підстав дотримання вимог податкового законодавства при декларуванні сум податкових зобов'язань з земельного податку за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, про що складено відповідний акт.

  Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погодився з висновком судів попередніх інстанцій про безпідставність збільшення податковим органом Товариству податкового зобов'язання, оскільки сума земельного податку за уточнюючою податковою декларацією розрахована позивачем на підставі зазначених Витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної, в яких застосовано коефіцієнт функціонального використання Кф=0,5, які є належними та допустимими доказами для визначення бази оподаткування земельним податком в розумінні статей 73, 74 КАС України.

  При цьому ВС/КАС сформував правовий висновок наступного змісту.

  Аналіз норм Податкового кодексу України, Земельного кодексу України та Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №213 від 23 березня 1995 свідчить про те, що визначення нормативно грошової оцінки земель є виключною компетенцією органів Держземагентства. Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, лише використовує дані щодо нормативно грошової оцінки земель, що містяться у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель при визначенні сум податкових зобов'язань платникам податків.

  Постанова від 23 жовтня 2018 року у справі № 826/11184/17

• Нарахування землекористувачу податкового зобов`язання із орендної плати за землю, виходячи із умов незареєстрованої додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, є неправомірним.

  Додаткова угода до договору оренди підлягала державній реєстрації як і договір оренди земельної ділянки. За встановлення обставин відсутності факту державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки у сторін цієї додаткової угоди не виникли права та обов’язки, які нею визначені.

  Постанова від 18 червня 2019 року у справі № 812/778/17

• Особа звернулась до адміністративного суду із позовом до об`єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими нараховано земельний податок з фізичних осіб.

  Позивач стверджував, що у податкового органу були відстуні підстави для застосування пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, оскільки визначальною ознакою вказаної норми для нарахування земельного податку є дані про перехід права власності на землю, а не на об`єкт нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці.

  Верховний Суд погодився із рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовляючи у задоволенні позову, виходили з того, що незважаючи на те, що набувач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

  Пунктом 287.6 статті 287 ПКУ встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

  Відповідно до пункту 286.5 статті 286 ПКУ нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

  У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.

  У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року орган державної податкової служби надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

  Такая позиція відповідає висновку Верховного Суду України щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові від 07.07.2015 р. у справі 826/12388/13-а.

  Постанова від 05 вересня 2019 року у справі № 808/5913/15