Зміст правової позиції, висновку

Посилання на рішення Верховного Суду в ЄДРСР

• Культова будівля і майно, що є державною власністю, можуть передаватися у почергове користування двом або більше релігійним громадам за їх взаємною згодою. За відсутності такої згоди державний орган визначає порядок користування культовою будівлею і майном шляхом укладення з кожною громадою окремого договору.

  Фабула справи: У даній справі спір виник з приводу того, що з 2015 року в селі діють дві православні релігійні громади, між якими існує спір щодо користування культовою спорудою – Покровською церквою цього села. Іншої культової споруди для проведення релігійних обрядів у цьому населеному пункті немає, а взаємної згоди між зазначеними релігійними громадами села щодо почергового користування церквою не досягнуто. За таких обставин відповідач видав спірне розпорядження, яким затвердив порядок почергового користування релігійними громадами культовою будівлею, що належить до державної власності.

  Рішення судів I та II інстанції:   Судами попередніх інстанцій було відмовлено у задоволенні позову та встановлено, що спірне розпорядження видано відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією України та Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації», та з використанням цих повноважень для забезпечення права на свободу світогляду і віросповідання усіх громадян.

  Правова позиція КАС/ВС: Верховний Суд погодився із такими висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши наступне.

  У ході розгляду справи суди з’ясували, що власником культової будівлі є держава. Позивач не довів укладання на виконання рішення Рівненської обласної Ради народних депутатів від 3 грудня 1991 року № 221 охоронно-орендного договору щодо використання ним культової будівлі з додержанням установлених правил охорони і використання пам’яток історії та культури.

  Аналізуючи законодавчі норми, Верховний Суд вказав, що ст. 35 Конституції України кожному гарантується право на свободу світогляду і віросповідання. Правовідносини, пов’язані зі свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються, зокрема, Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації».

  Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду також керувався висновком Верховного Суду у справі № 817/1950/16, в якій розглядалися аналогічні обставини. Аналізуючи положення ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», Верховний Суд вказав, що надання у користування або передача у власність релігійним організаціям культових будівель, які були визнані державною власністю за радянських часів, здійснюється шляхом прийняття окремого рішення органу державної влади, який є власником відповідної культової будівлі. При цьому у випадку, коли на відповідній території існує дві і більше релігійні громади, які виявляють бажання користуватись культовою будівлею, за відсутності їх згоди щодо порядку такого користування державний орган самостійно визначає порядок користування культовою будівлею і майном шляхом укладення з кожною громадою окремого договору.

  Постанова КАС/ВС від 28.10.2020 р. у справі № 460/939/19

https://reyestr.court.gov.ua/Review/92482718

• У випадку, якщо порушуються права територіальних громад, то будь-який з членів таких громад має право оскаржити відповідну дію чи рішення суб`єкта владних повноважень у суді, оскільки порушення прав місцевого самоврядування неминуче призводить до порушення прав кожного жителя відповідного муніципального утворення.

  Фабула справи: Позивачі звернулись до суду з позовом до Миколаївської селищної ради Петриківського району Дніпропетровської області, в якому просили  визнати незаконним та скасувати рішення відповідача «Про схвалення проекту рішення сільської ради «Про добровільне об`єднання територіальних громад», яким передбачається об`єднання територіальних громад селищ Кіровське, с. Горянівське Кіровської селищної ради Дніпропетровського району та с. Миколаївка Петриківського р-ну в Кіровську територіальну громаду з адміністративним центром в смт. Кіровське.

  Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не було дотримано вимоги чинного законодавства України щодо проведення громадських обговорень про надання згоди на добровільне об`єднання територіальних громад, які є обов`язковою передумовою для прийняття рішення про надання згоди на добровільне об`єднання територіальних громад та делегування представників до спільної робочої групи, що є підставою для визнання спірного рішення протиправним (незаконним) та скасування останнього.

  Правова позиція ВС/КАС: Колегія суддів ВС/КАС погодилась із такими висновками судів попередніх інстанцій та залишила касаційну скаргу без задоволення, з огляду на наступне.

  У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.04.2016 розпорядженням «Про вивчення пропозиції щодо ініціювання добровільного об`єднання територіальних громад та її громадське обговорення» голова Миколаївської селищної ради визначив робочій комісії вивчити звернення голови Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області і провести громадське обговорення щодо можливого добровільного об`єднання територіальних громад протягом 30 днів з дня прийняття цього розпорядження.

  Так, колегія суддів Верховного Суду вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, що в першу чергу рішення про об`єднання територіальної громади повинно бути схвалено мешканцями територіальних громад, які планується об`єднати.

  Всі мешканці територіальних громад повинні бути поінформовані про проведення громадського обговорення. Інформування мешканців територіальних громад може вчинятися різними способами (наприклад, через засоби масової інформації: телебачення, радіо; надіслання через пошту особистих листів; використання електронної пошти та ін.). Таке поінформування мешканців територіальних громад про громадські обговорення може бути підтверджено в судовому порядку.

  Як слідує з матеріалів адміністративної справи, в протоколах обговорень про добровільне об`єднання територіальних громад: смт. Кіровське, с. Горянівське, Кіровської селищної ради, смт. Миколаївка, Миколаївської селищної ради в Кіровську територіальну громаду з адміністративним центром в смт. Кіровське, що датовані 27.04.2016, при тому, що розпорядження видано 28 квітня 2016 року - не зазначено чітку адресу місця проживання осіб, які приймали участь в опитуванні, а лише зазначені прізвища та підписи певних осіб, вказано дату, що передувала прийняттю розпорядження, що фактично ставить під сумнів наявність такого обговорення серед мешканців смт. Миколаївка та легітимність останнього .

  Доводи скаржника щодо допущення описки у всіх протоколах обговорення відносно дати їх проведення, Верховний Суд відхиляє, оскільки невірна дата неодноразово зазначається не тільки у вступній, а також в описовій частинах в усіх без винятку протоколах, в тому числі і протоколах по смт. Кіровське.

  В порушення ч. 2 ст. 6 Закону № 157-VIII, Миколаївський селищний голова не забезпечив вивчення пропозиції щодо добровільного об`єднання територіальних громад та не провів громадське обговорення щодо надання згоди на добровільне об`єднання територіальних громад на кожному його етапі.

  Оскільки громадські обговорення про надання згоди на добровільне об`єднання територіальних громад не проводилися, а відтак населення смт. Миколаївка Петриківського району Дніпропетровської області було позбавлене можливості внести свої пропозиції.

  За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що відповідачем не було дотримано вимоги чинного законодавства України щодо проведення громадських обговорень про надання згоди на добровільне об`єднання територіальних громад, які є обов`язковою передумовою для прийняття рішення про надання згоди на добровільне об`єднання територіальних громад та делегування представників до спільної робочої групи, що є підставою для визнання спірного рішення протиправним (незаконним) та скасування останнього.

  Також, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржуваним рішенням права позивачів порушено не було, а тому останні є неналежними позивача у даній адміністративній справі, з огляду на таке.

  У випадку, якщо порушуються права територіальних громад, то будь-який з членів таких громад має право оскаржити відповідну дію чи рішення суб`єкта владних повноважень у суді, оскільки порушення прав місцевого самоврядування неминуче призводить до порушення прав кожного жителя відповідного муніципального утворення.

  Верховний Суд зазначає, що для вирішення питання про наявність порушених прав позивачів, а відтак і права на судовий захист, визначальним є визначення належності позивачів до відповідної територіальної громади.

  Постанова ВС/КАС від 11.08.2020 у справі №187/687/16-а

http://reyestr.court.gov.ua/Review/90898940?fbclid=IwAR0xXDP_Gnrh3uZfPhI-Mcj8BJ_SuRVLmx9ae-Pr0sB_zlzBtOsM9_HlK4g

• Депутат місцевої ради не уповноважений представляти в судах інтереси такої ради або інтереси виборців інакше ніж поза відносинами представництва.

  Фабула справи: Депутат міської ради звернулась до суду з позовом до міської ради про визнання сесії міської ради неповноважною. На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила про не повідомлення депутатів про проведення сесії та відсутність необхідної кількості депутатів для визнання сесії ради повноважною.

  Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, з чим не погодився суд апеляційної інстанції.  Задовольняючи позов апеляційний суд дійшов висновку про неповноважність сесії, з огляду на відсутність на пленарному засіданні необхідної кількості депутатів, встановленої приписами ч. 12 ст. 46 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», та зазначив про безпідставність застосування судом першої інстанції положень ч. 2 ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні».

  Правова позиція КАС/ВС: Верховний Суд вирішив задовольнити касаційну скаргу та скасувати рішення судів попередніх інстанцій з огляду на таке. Суд зазначає, що спірним питанням у цій справі є повноважність сесії міської ради.

  Депутат міської ради, яка є позивачкою у справі, наполягає на тому, що з огляду на відсутність необхідності кількості депутатів, двадцять сьома сесія міської ради сьомого скликання від 15.02.2018 була неповноважною, в результаті чого було прийнято ряд незаконних рішень. При цьому, позивачкою не наведено жодних мотивів, яким чином порушено її право як депутата міської ради проведенням спірної сесії ради та жодне з прийнятих рішень не оскаржується.

  Суд зазначає, що встановлені обставини не вказують на порушення конкретних індивідуальних прав позивачки як депутата унаслідок проведення спірної сесії ради.

  Правовий статус депутата місцевої ради як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого органу та рівноправного члена місцевої ради, а також гарантії депутатської діяльності визначені та встановлені приписами Конституції України, Законом №280-97/ВР та Законом №93-IV, відповідно до яких депутат місцевої ради має право реалізувати свої права щодо внесення пропозицій для розгляду їх радою та її органами, пропозицій і зауважень до порядку денного засідань ради та її органів, порядку розгляду обговорюваних питань та їх суті, на розгляд ради та її органів пропозицій з питань, пов`язаних із його депутатською діяльністю.

  Саме у такий спосіб депутат місцевої ради реалізує своє право на участь у діяльності ради та у прийнятті радою відповідних рішень.

  Водночас депутат місцевої ради не уповноважений представляти в судах інтереси такої ради або інтереси виборців інакше, ніж поза відносинами представництва.

  При цьому, порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

  Крім того, обсяг встановлених в цій справі обставин і правове регулювання спірних відносин свідчить про помилковість підходу судів першої та апеляційної інстанцій до правової оцінки сесії місцевої ради як діяльності органу через призму її повноважності при прийнятті рішень на її пленарному засіданні.

  Сесія місцевої ради є певним періодом, протягом якого працює місцева рада; пленарні засідання є однією з форм роботи місцевої ради, які проводяться відповідно до встановленої процедури і протягом роботи сесії. Ототожнювати сесію з пленарним засіданням є помилковим. Так само помилковим є трактувати повноважність сесії місцевої ради через призму присутності на її пленарному засіданні депутатів місцевої ради безвідносно до рішень, які ухвалила ця рада на своєму пленарному засіданні під час сесійного періоду. Тобто правова оцінка того, чи дотримано вимог закону щодо кворуму на пленарному засіданні могло бути одним з аспектів правової оцінки рішення, яке ухвалила місцева на пленарному засіданні під час певної сесії.

  Постанова КАС/ВС від 05.08.2020 у справі № 811/1228/18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/90804451

• Несвоєчасне подання заяви про переоформлення ліцензії у зв’язку з організаційними змінами статусу та умов діяльності ліцензіата є самостійною підставою для звернення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення до суду з позовом про анулювання ліцензії на мовлення.

  Фабула справи: Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення звернулась до суду з позовом  у якому просила  анулювати ліцензію на мовлення ТОВ «Телерадіокомпанія «Реноме плюс», оскільки, розглядаючи заяву телерадіокомпанії про переоформлення, наданої їй у 2007 році на строк 10 років ліцензії на кабельне мовлення, встановила, що у ліцензіата протягом діяльності відбулася низка змін (власника, прізвища керівника ТРК, оператора телекомунікацій), однак він не повідомляв про це у строки, передбачені ст. 35 Закону України «Про телебачення і радіомовлення».

  Апеляційний суд, скасувавши рішення суду першої інстанції, задовольнив позовні вимоги Нацради, мотивуючи своє рішення тим, що відповідна інформація міститься в додатку до ліцензії та становить її умови. Тому телерадіокомпанія була зобов’язана подати заяву про переоформлення ліцензії у зв’язку зі зміною організаційно-правового статусу та умов діяльності.

  Правова позиція ВС: Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги ТРК і погодився з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

  Колегія суддів ВС/КАС провела порівняльний аналіз правових норм ч. 4 ст. 35 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» за попередньою редакцією та чинних із 28.07.2013 р. і зробила висновок, що суб’єкт інформаційної діяльності має обов’язок подавати інформацію про будь-які зміни в структурі власності. Вибуття або зміна власника свідчить про настання певних організаційних змін у товаристві.

  Верховний Суд вказав, що як у редакції ст. 35 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», що була чинною на час змін у відповідача, так і в редакції, чинній на час звернення Нацради до суду з цим позовом та прийняття нею відповідного рішення, передбачено обов’язок ліцензіата звертатися до Нацради із заявою про переоформлення ліцензії на мовлення у 10-денний (за попередньою редакцією) чи 30-денний (за чинною редакцією) строк у разі настання таких змін.

  Несвоєчасне подання заяви про переоформлення ліцензії у зв’язку з організаційними змінами статусу та умов діяльності ліцензіата є самостійною підставою для звернення Нацради до суду з позовом про анулювання ліцензії на мовлення (п. «б» ч. 5 ст. 37 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»).

  Постанова Верховного Суду від  31.03.2020 р. у справі № 815/6160/17

   

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88506807