Процесуальні строки

• Поновлення строку на апеляційне оскарження: постанова КАС ВС

Фабула справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бурсталькомплект» звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення рішення.

Суд першої інстанції позов задовольнив, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання про поновлення строку та відмовив у відкритті провадження. Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд виходив з того, що у частинні другій статті 229 КАС України закріплено обов’язок суду апеляційної інстанції відмовити у відкритті апеляційного провадження у справі,  у разі, якщо апеляційна скарга суб’єкта владних повноважень подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.

Не погоджуючись із таким рішенням Головне управління ДФС у Дніпропетровській області звернулося до Верховного Суду.

Правова позиція ВС: КАС ВС зазначив, що за приписами ч.1 ст.293 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.5 ст.251 КАС України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено в порядку письмового провадження, копія судового рішення надсилається протягом 2-х днів із дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Згідно з ст.295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених ч.2 ст.299 КАС України, а саме:незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, суб`єкта владних повноважень подана після спливу 1 року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги суб`єктом владних повноважень у справі, про розгляд якої він не був повідомлений або до участі в якій не був залучений, якщо суд ухвалив рішення про його права та (або) обов`язки.

У даній справі рішення окружного адміністративного суду ухвалене судом в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання, тобто учасники справи не були повідомлені про дату розгляду даної справи.

Копія судового рішення від 04.02.2019 одержана відповідачем 30.06.2021. Згідно з інформацією, яка міститься в ЄДРСР, відповідне рішення окружного адміністративного суду від 04.02.2019 надіслано судом до вказаного реєстру 03.03.2021 та оприлюднено 05.03.2021. Отже, наведені обставини є об`єктивною причиною неможливості відповідачем раніше довідатися про наявність такого рішення та скористатися своїм правом на своєчасне його оскарження.

КАС ВС зазначив, що в аспекті реалізації учасником справи права на апеляційне оскарження важливим є дотримання судом першої інстанції порядку проголошення та вручення (надсилання) копій судових рішень, визначеного ч.5 ст.251 КАС України. Недотримання судом першої інстанції цього порядку є підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження, з урахуванням інших фактичних обставин.

Положення ч.2 ст.299 КАС України містять виняток застосування наслідків пропуску строку на апеляційне оскарження суб`єктами владних повноважень незалежно від причин - подання апеляційної скарги суб`єктом владних повноважень у справі, про розгляд якої він не був повідомлений. Однак, суд апеляційної інстанції у даній справі не звернув уваги, що спірна ситуація підпадає під вищевказаний виняток і що пропуск скаржником строку на апеляційне оскарження у цьому випадку не обумовлений його суб`єктивною поведінкою та не залежав від його волевиявлення.

ВС зазначив, що судам при відмові у відкритті апеляційного провадження, потрібно досліджувати та  враховувати конкретні обставини кожної справи, оскільки у випадках коли суд першої інстанції порушив норми процесуального права в частині порядку направлення копій судових рішень, фактично позбавив відповідача права на  апеляційне оскарження та порушив принцип рівності учасників перед законом. Оскільки пропуск строку у такому випадку не обумовлений суб’єктивною поведінкою і не залежав від волевиявлення суб’єкта владних повноважень.

Постанова КАС ВС від 11.02.2022 у справі №160/7319/18.

Правова позиція ВС у складі КАС, щодо строку оскарження до суду ППР без використання процедури адміноскарження

Обставини справи

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15 лютого 2018 року №00060-1311, №00061-1311, №00062-1311, №00063-1311, №00064-1311.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові, зазначив, що станом на момент формування та направлення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень (15 лютого 2018 року), у податкового органу була наявна актуальна податкова адреса позивача, а тому, враховуючи положення статті 42 Податкового кодексу України, оскаржувані податкові повідомлення-рішення вважаються врученими позивачу не пізніше 7 травня 2018 року. В той же час з позовом до суду він звернуся 23 вересня 2020 року. У зв’язку з цим апеляційний суд дійшов висновку, що позивач пропустив встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України шестимісячний строк звернення до суду з цим позовом.

8 липня 2021 року Третій апеляційний адміністративний суд ухвалив постанову, якою скасував рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року, а позов залишив без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 КАС України.

Постанова апеляційного суду вмотивована правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 листопада 2020 року у справі №500/2486/19. Суд зазначив, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом, однак, не надав доказів та не навів обставин, які б підтверджували наявність об`єктивно непереборних, не залежних від волевиявлення особи та пов`язаних з дійсними істотними перешкодами чи труднощами причин для своєчасного звернення до суду з позовом, а доводи про те, що процедура адміністративного оскарження по спірним податковим повідомленням-рішенням ним не проводилась не впливають на вищезазначені висновки суду апеляційної інстанції.

Правова позиція ВПВС

Спірним у цій справі є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом про визнання протиправним і скасування податкових повідомлень-рішень у разі, коли платником податків не проводилася процедура адміністративного оскарження таких рішень як досудового порядку вирішення спору.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19, ПК України не містить норм, які б визначали процесуальний строк звернення до суду з позовом у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження).

Судова палата вважає, що у випадку відсутності правового регулювання у спеціальному законодавстві, застосуванню підлягають загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів, які встановлені КАС України.

А також, судова палата відступає від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 3 квітня 2018 року у справі №826/5325/17, від 23 травня 2018 року у справі №803/728/17, від 18 червня 2018 року у справі № 805/1146/17-а та вважає за необхідне сформулювати такий правовий висновок.

Процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 КАС України – становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Судова палата вважає, що суд апеляційної інстанції правильно врахував висновок Верховного Суду щодо питання застосування пунктів 56.18 статті 56 і 102.1 статті 102 ПК України і дійшов правильного висновку про те, що строк звернення до суду з цим позовом визначається статтею 122 КАС України і становить шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Однак, апеляційний суд не звернув увагу на те, що у постанові від 26 листопада 2020 року судова палата наголошувала на тому, що суди повинні уникати випадків скасування законних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи змінилось юридичне тлумачення відповідної норми права.

Зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Також судова палата акцентувала увагу на тому, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.

Судова палата повторно наголошує на висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19, про те, що після ухвалення цієї постанови суди повинні уникати формального підходу при застосуванні її висновків, зокрема не допускати випадків скасування судових рішень з мотивів пропуску строку звернення до суду, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час ухвалення судового рішення змінилось тлумачення Верховним Судом відповідної норми права з цього питання.

Судова палата вважає за необхідне наголосити, що при обчисленні шестимісячного строку звернення до суду у подібних до цієї справах, суди повинні звертати особливу увагу на момент початку перебігу цього строку і в кожній конкретній справі вирішувати питання про наявність/відсутність підстав вважати його пропущеним, а так само наявність/відсутність підстав вважати такий строк пропущеним з поважних причин.

Усталеною є практика Верховного Суду про те, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.

Перехідний період для забезпечення реалізації права особи на звернення до суду у вказаних умовах їй має бути забезпечений певний розумний строк, достатній для формулювання правової позиції і вчинення дій з підготовки відповідного позову та його подання до суду. Тобто, новий підхід Верховного Суду у питанні визначення строку звернення до суду з позовами може застосовуватися для нових позовів, поданих після ухвалення постанови від 26 листопада 2020 року.

Постанова ВС у складі КАС від 27.01.2022 у справі № 160/11673/20 (провадження №К/9901/30170/21)

• Відступлення КАС/ВС від попередньої правової позиції щодо строків оскарження вимоги про сплату недоїмки з ЄСВ після адміноскарження.

   

  Фабула справи: Спірним у цій справі є питання додержання позивачем строку звернення до суду з позовом про визнання протиправною і скасування вимоги після проведення процедури адміністративного оскарження та отримання рішення про залишення скарги без задоволення. Позивач, скориставшись процедурою досудового врегулювання спору, отримав негативний результат розгляду Державною фіскальною службою України його скарги на вимогу фіскального органу нижчого рівня про сплату боргу з ЄСВ. Через місяць після отримання рішення ДФС України платник звернувся до суду з позовом до обласного департаменту Державної податкової служби і просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ.

  Рішення судів І та ІІ інстанції: Суди попередніх інстанцій з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.05.2018 у справі № 389/1042/17, від 07.03.2019 у справі № 664/51/17, від 08.08.2019 у справі № 480/106/19, зазначили, що звернувшись до суду лише 04.11.2019 з позовом про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, позивач пропустив 10-денний строк звернення до суду, установлений Законом № 2464-VI. При цьому, суди визнали помилковими посилання позивача на норми ПК України, оскільки він не поширюється на відносини щодо порядку сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як і відповідальність за порушення такого порядку.

  Правова позиція КАС/ВС: Верховний Суд у складі судової палати сформулював правовий висновок, відповідно до якого строк, протягом якого особа може звернутися до суду після застосування процедури досудового оскарження вимоги фіскального органу про сплату єдиного внеску складає три місяці з дня отримання платником рішення органу доходів і зборів вищого рівня, прийнятого за наслідками розгляду відповідної скарги.

  Судова палата вважає, що суди попередніх інстанцій у спірних правовідносинах неправильно застосували частину четверту статті 25 Закону № 2464-VI, формулюючи висновок, що строк для звернення до суду з адміністративним позовом про оскарження вимоги становить десять днів з дня отримання рішення органу вищого рівня, прийнятого за результатами розгляду скарги на цю вимогу. Суди не врахували, що отримавши 4 жовтня 2019 року рішення ДФС України від 2 жовтня 2019 року за результатами адміністративного оскарження спірних рішень відповідача, позивач звернувся до суду з позовом 4 листопада 2019 року, тобто у строк, визначений частиною четвертою статті 122 КАС України.

  Отже, неправильно визначивши строк звернення до суду з адміністративним позовом, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду та наявність підстав для повернення позовної заяви.

  Постанова ВС від 25.02.2021  у справі № 580/3469/19

• Шестимісячний строк звернення до суду не підлягає застосуванню до спорів, які виникли у зв’язку з недоплаченою сумою пенсії.

   

  Фабула справи: Військовий пенсіонер звернувся до суду з позовом, в якому просив суд визнати протиправними дії щодо відмови йому у перерахунку пенсії та зобов`язати ГУ ПФУ здійснити такий перерахунок з урахуванням всіх видів грошового забезпечення, визнаних у довідці з військкомату.

   

  Рішення судів І та ІІ інстанції: Залишаючи позовні вимоги без розгляду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду з позовом та не наведено доказів поважності причин пропуску строку.

   

  Правова позиція КАС/ВС: Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу, дійшов висновку про необхідність задоволення останньої та скасування рішень судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

  Так, відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб`єктом владних повноважень заяви особи, до якої додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків, якщо інше прямо не передбачено законом.

  При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та залишення без розгляду позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.

  Неможливість обмеження шестимісячним строком обов`язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного право на соціальний захист підтверджується також встановленим статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку обов`язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов`язання перед державою підлягав б судовому захисту протягом 3 років, а такий же обов`язок держави перед громадянином -6 місяцями.

  Згідно з частиною третьою статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» перерахунок пенсій у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.

  Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв`язку з непроведенням перерахунку пенсії з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, немає.

   

  Постанова КАС/ВС від 24.11.2020 у справі № 815/460/18

https://reyestr.court.gov.ua/Review/93053106

• Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів відступив від попередньої правової позиції щодо строку оскарження податкових повідомлень-рішень після адміноскарження.

   

  Фабула справи: У даній справі фізична особа-підприємець звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС України про визнання протиправними та скасування рішень щодо податкових повідомлень-рішень, якими збільшено суму грошового зобов’язання за платежем та застосовано штрафні санкції. 

  Рішення судів І та ІІ інстанцій: Суди попередніх інстанцій залишили без розгляду позов, мотивуючи це тим, що позивач пропустив строк звернення до суду та не навів поважних для цього причин.

  Правова позиція ВС: Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, відступивши від позиції про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеної в постанові Верховного Суду від 03.04.2020 у справі № 2540/2576/18, у якій визначено, що строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду, у тому числі після використання процедури адміністративного оскарження, становить 1095 днів з дня отримання платником податків рішення, яке оскаржено.

  Колегія суддів зазначила, що право ініціювати в судовому порядку спір щодо правомірності податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання об’єктивно не може існувати протягом 1095 днів, оскільки така тривалість порушує принцип правової визначеності як одного з основних елементів верховенства права, а також не забезпечує досягнення мети й завдань функціонування податкової системи.

  Норма п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми п. 56.19 ст. 56 ПК України. Водночас положення п. 56.19 ст. 56 ПК України є спеціальними щодо норми ч. 4 ст. 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин – оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов’язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження – абз. 3 п. 56.18 ст. 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до п. 56.17 цієї статті.

  Більш скорочені строки звернення до суду у разі попередньої реалізації досудових процедур полягають у забезпеченні наступності юрисдикційних проваджень (адміністративних і судових) та пов’язані з необхідністю мінімізувати темпоральний проміжок між досудовими процедурами та судовим провадженням.

  Постанова ВС від 26.11.2020 у справі № 500/2486/19

   

• Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

  Фабула справи: У даній справі суть спору полягає у тому, що міська рада звернулась до суду з позовом до ДАБІ, в якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача, який не анулював дозвіл на виконання будівельних робіт, зобов’язати анулювати останній. Судами першої та апеляційної інстанції було відмовлено у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду та повернуто позовну заяву на підставі частини другої статті 123 КАС України у зв`язку із пропуском строку звернення до суду з адміністративним позовом.

  Рішення судів I та II інстанції: Вирішуючи поважність підстав пропуску строку звернення до суду суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, оскільки про існування виданого дозволу та про те, що відповідачем прийнято рішення про відмову у анулювання дозволу, позивач був поінформований у 2016 році. Також, надаючи правову оцінку обставинам пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції вірно зазначив, що наведені позивачем обґрунтування поважності причин пропуску строку, зокрема звернення громадян від 2019 року, не можуть бути прийняті як такі, що підтверджують поважність причин пропуску строку звернення до суду.

  Правова позиція КАС/ВС:  Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погодився із рішенням судів попередніх інстанцій та залишив касаційну скаргу без задоволення з огляду на наступне.

  Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

  Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

  Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

  Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

  Необхідно зауважити на те, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

  Суд звертає увагу на те, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незвернення до суду з адміністративним позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.

  Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не наведено поважних підстав, які б унеможливили звернення його до суду в межах встановленого КАС України строку. Обставини, на які посилається позивач, не свідчать про існування будь-яких об`єктивних перешкод у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів.

  Постанова КАС/ВС від 17.09.2020 у справі № 640/12324/19

https://reyestr.court.gov.ua/Review/91643264

• У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору державним органом чи відсутність таких коштів. Це пов`язано з тим, що держава має дотримуватись принципу «належного урядування» та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов`язків, встановлених нею ж.

  Фабула справи: Суть спору полягає у тому, що відповідачем (обласним управлінням ДАБІ) після повернення судом апеляційної інстанції апеляційної скарги через несплату судового збору було повторно подано останню разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що обставини, які перешкоджали звернутися до суду вчасно не залежали від волевиявлення Управління та були зумовлені відсутністю коштів та незадовільним майновим станом. Проте судом апеляційної інстанції наведені причини визнано неповажними, внаслідок чого клопотання про поновлення строку було залишено без задоволення, а у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відмовлено, з чим не погодився скаржник.

  Правова позиція ВС/КАС: Верховний Суд із зазначеними висновками суду апеляційної інстанції погодився та залишив касаційну скаргу без задоволення з огляду на наступне.

  Суд поновлює або продовжує процесуальний строк, якщо визнає поважною причину пропуску даного строку (поважність причин повинен доводити скаржник).

  Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

  Як на підставу поважності пропуску строку на апеляційне оскарження та його поновлення відповідач посилався на неможливість звернення з апеляційною скаргою у строки визначені процесуальним законодавством у зв`язку з неможливістю сплатити судовий збір.

  Суд вважає, що наведені скаржником доводи не можуть бути підтвердженням поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

  Обставини, пов`язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у неї коштів, призначених для сплати судового збору, не звільняють державний орган від обов`язку своєчасної сплати судового збору.

  В той же час, відповідач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на апеляційне оскарження судового рішення, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом для чого, як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

  Постанова ВС/КАС від 10.09.2020 у справі № 806/2321/16

• При розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. Якщо ці закони зазначених питань не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити зі строків звернення до суду, визначених частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України.

  Фабула справи:  Особа звернулась до суду з позовом до Вищої ради правосуддя про визнання протиправною бездіяльності, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії. Суть спірних відносин у цій справі полягає у припиненні публічної служби, зокрема стосується підстав звільнення з посади судді. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду позовну заяву повернув з огляду на те, що позивач у встановлений судом строк не усунув недоліків позовної заяви та не надав обґрунтувань і доказів на підтвердження обставин пропуску строку звернення з адміністративним позовом до суду. ВС/КАС зауважив, що посилання позивача на бездіяльність ВРЮ є лише підставою позовних вимог, а тому необґрунтованими видаються доводи про те, що усі вимоги є похідними саме від такої бездіяльності і строки звернення до суду мають обчислюватися з дати, коли він дізнався про її допущення.

  Правова позиція ВПВС: Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення та рішення суду першої інстанції без змін, зазначивши наступне.

  Так, при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. Якщо ці закони зазначених питань не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити зі строків звернення до суду, визначених частиною першою  статті 233 Кодексу законів про працю України.

  Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

  Аналіз наведених норм свідчить про те, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту в судовому порядку.

  Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що у правовідносинах позивача із суб`єктом владних повноважень, який обрав або призначив суддю, було реалізовано один зі способів звільнення з посади судді відповідно до статті 126 Конституції України. Зокрема, у рішенні ВРП, яке позивач оскаржував у судовому порядку, визначено, що підставою для звільнення позивача є пункт 3 частини шостої статті 126 Конституції України, що унеможливлює внесення подання про звільнення судді з посади на будь-якій іншій підставі.

   З урахуванням зазначеного Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не навів поважних причин, які б унеможливили його звернення до суду в межах установленого КАС України строку. Обставини, на які позивачпосилається,зокрема те, що йому стало відомо про бездіяльність ВРП лише 15 жовтня 2019 року, не свідчать про існування будь-яких перешкод у реалізації ним свого права на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів. Позивач вбачає порушення своїх прав у звільненні його на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, а не на підставі пункту 4 частини шостої цієї статті, натомістьк предметом цього позову є невнесення ВРП до Верховної Ради України подання про звільнення у відставку  позивача з посади судді Апеляційного суду міста Києва, а не питання зміни підстави звільнення.

  За загальним правилом повернення без розгляду позовної заяви та доданих до неї документів здійснюється суддею суду першої інстанції, яким було постановлено ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у разі неусунення позивачем недоліків цієї заяви.

  Отже, відмовляючи позивачу в задоволенні клопотання про поновлення строку для звернення до суду з адміністративним позовом та повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

  Постанова ВПВС від 02.07.2020 у справі № 9901/561/19

http://reyestr.court.gov.ua/Review/90458945

• Правова позиція Верховного Суду щодо строків оскарження постанови, винесеної в режимі автофіксації.

  Фабула справи: У даній справі позивач звернувся до суду з позовом до Управління патрульної поліції у Хмельницькій області із вимогою про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі.

  Суд першої інстанції залишаючи позов без розгляду дійшов висновку, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності встановлений 10-дений строк, який обчислюється з дня винесення постанови. Проте, суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду, зазначив, що строк повинен обчислюватися з моменту отримання оскаржуваної постанови.

  Правова позиція ВС/КАС: Колегія суддів ВС/КАС погодилась із висновками суду апеляційної інстанції, зазначивши наступне.

   Аналіз норм статті 289 КУпАП і частини другої статті 291 КУпАП свідчить, що постанова у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, може бути оскаржена протягом десяти днів після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення, або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення.

   Аналогічна правова норма закріплена також у частині другій статті 286 КАС України, відповідно до приписів якої позовну заяву щодо оскарження рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі може бути подано протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

   Отже, при вирішенні питання пропуску строку звернення з позовом до суду щодо оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, суди повинні з`ясувати дату отримання цієї постанови.

  Постанова ВС/КАС від 12.06.2020 р. у справі № 686/28291/19

• Протягом трьох місяців з дня отримання платником ЄСВ рішення про відмову у задоволенні скарги ДФС України, особа може звернутися до суду щодо його оскарження.

  Фабула справи: Державне підприємство звернулось з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску. Суд першої інстанції ухвалою, залишеною без змін постановою апеляційного суду, адміністративний позов залишив без розгляду.

  Залишаючи позов без розгляду, суди попередніх інстанцій висновувалися з того, що звернувшись до суду, позивач пропустив десятиденний строк звернення до суду, встановлений ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №2464-VІ від 08.07.2010 р., який в межах спірних правовідносин є строком встановленим іншим законом відповідно до ч. 1 ст.  122 КАС України.  

  Правова позиція ВС: Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду скасував рішення судів попередніх інстанцій з огляду на наступне. Аналіз ч.4 ст. 25 Закону № 2464-VI свідчить про те, що законодавець визначив проміжок часу (10 днів), що настає з наступного дня після отримання платником вимоги, протягом якого особа має альтернативний порядок оскарження вимоги до вищестоящого органу або до суду. При цьому, Закон № 2464-VI не визначив детального та послідовного алгоритму дій платника податків у разі незадоволення результатами досудового оскарження та, як наслідок, не визначив строків звернення до суду в такому випадку. Послідовного застосування цього ж строку (10 днів) двічі поспіль у разі незадоволення скарги, поданої в адміністративному порядку, Закон не передбачив.

  Натомість строк, протягом якого особа може звернутися до суду після застосування процедури досудового оскарження вимоги фіскального органу про сплату ЄСВ, визначений ч. 4 ст. 122 КАС України та складає три місяці з дня отримання платником ЄСВ рішення органу доходів і зборів вищого рівня, прийнятого за наслідками розгляду його скарги.

  Суди попередніх інстанцій не врахували, що отримавши 28.08.2019 рішення ДФС України від 21.08.2019 за результатами адміністративного оскарження спірних рішень відповідача, позивач звернувся до суду з позовом 23.09.2019, тобто у строк, визначений ч.4 ст. 122 КАС України.

  Відтак, неправильно визначивши строк звернення до суду з адміністративним позовом, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду та наявність підстав для залишення позову без розгляду.

  Постанова Верховного Суду від 05.05.2020 р. у справі № 520/9891/19

http://reyestr.court.gov.ua/Review/89088307

• У разі оскарження нормативно-правового акта строк такого оскарження буде вимірюватися усім часом чинності цього документа.

  Фабула справи: Громадська організація «Власники малих архітектурних форм (кіосків) в метрополітені» оскаржила в касаційному порядку рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які залишили без розгляду її позов у зв’язку із пропуском строку звернення до суду. У позові до Міністерства юстиції України, Міністерства інфраструктури України ГО просила визнати протиправними Правила пожежної безпеки в метрополітенах, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України від 20.06.2012 р. № 335 у частині абз. 14 п. 2.19 та зобов’язати вчинити певні дії.

  Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач повинен був дізнатися про порушення спірним нормативно-правовим актом прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та прав і інтересів юридичних осіб, оскільки Правила були опубліковані у липні 2012 року, а ГО подала позовну заяву після того, як минуло три роки. У ч. 2 ст. 99 КАС України (у редакції до 15.12.2017 р.) для звернення до адміністративного суду встановлювався шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислювався з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

  Правова позиція ВС: Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду скасував рішення судів попередніх інстанцій, задовольнивши касаційну скаргу позивача частково з огляду на таке.

  Факт порушення прав, свобод чи інтересів, у разі дії чинного нормативно-правового акта, може мати триваючий характер. Оскільки чинний нормативно-правовий акт може обумовлювати триваюче порушення суб’єктивних прав, свобод чи інтересів, то, відповідно, строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи слід розраховувати від усього часу чинності (тривалості дії) нормативно-правового акта.

  Отже, обчислюючи строк звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження нормативно-правового акта, необхідно брати до уваги його багаторазове застосування та триваючу дію (тривала чинність); дійсність факту перебування суб’єкта у відносинах, які регулюються нормативно-правовим актом; дату факту порушення прав, свобод, інтересів, тобто коли саме особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів; чи є чинним нормативно-правовий акт, яким порушено права, свободи, інтереси особи; чи перебуває особа у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і який оскаржується до адміністративного суду; коли вступила особа у правовідносини, які регулюються нормативно-правовим актом, і коли з них вибула.

  За умови перебування особи у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і який оскаржується до адміністративного суду, строк звернення до адміністративного суду із позовом не може обмежуватися шістьма місяцями, передбаченими ч. 2 ст. 99 КАС України. У разі оскарження нормативно-правового акта строк такого оскарження буде вимірюватися усім часом чинності цього нормативно-правового акта.

  Постанова Верховного Суду від 13.03.2020 р. у справі № 826/27282/15

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88187372

• Зміна судової практики щодо юрисдикції справ не повинна бути перешкодою для доступу до суду.

  Фабула справи: Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради звернувся з позовом до фізичної особи про зобов’язання вчинити дії. Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач виніс припис про усунення порушення відповідачем вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності із визначенням строку для добровільного його виконання. Оскільки відповідач не виконав вимоги припису в установлений строк, то в позивача виникло право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об’єкта. Позивач у порядку цивільного судочинства звернувся з відповідним позовом до Шевченківського районного суду м. Києва, який закрив провадження у справі через неналежнісь розгляду спору в порядку цивільного судочинства. У зв’язку із зазначеними обставинами позивач звернувся з цим позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва. Цей суд залишив позовну заяву без розгляду через пропущення позивачем шестимісячного строку звернення до суду. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції. ДАБК м. Києва оскаржив це рішення в касаційному порядку, посилавшись на те, що строк звернення був пропущений у зв’язку зі зміною судової практики щодо юрисдикції цієї категорії справ, а тому підстав для залишення позовної заяви без розгляду не було.

  Правова позиція Верховного Суду: Задовольняючи касаційну скаргу, Верховний Суд зазначив наступне. Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин – вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об’єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об’єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб’єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

  Колегія суддів, проаналізувавши факт звернення позивача до суду з позовом уперше, тривалість розгляду справи (в порядку цивільного судочинства), а також невідкладне звернення позивача до суду з позовом в порядку адміністративного судочинства (після закриття провадження у справі у зв’язку з неналежністю розгляду спору в порядку цивільного судочинства), зазначила, що у своїй сукупності ці обставини в рамках спірних правовідносин свідчать про поважність причин пропуску строку звернення до суду через об’єктивні перешкоди, які не залежали від волі позивача.

  Отже, Верховним Судом встановлено, що суди попередніх інстанцій помилково оцінили наведені позивачем обставини пропуску строку звернення до суду як неповажні для його поновлення.

  Постанова Верховного Суду від 30.03.2020 р. у справі № 826/10808/18

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88495251

• Правова позиція Верховного Суду щодо надання оцінки судом поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

  У разі пропуску особою, що подає апеляційну скаргу, строку апеляційного оскарження така апеляційна скарга залишається судом без руху у зв`язку із непорушенням нею питання поновлення цього строку або визнанням наведених для його поновлення підстав неповажними. При цьому такій особі в будь-якому випадку надається десятиденний з дня вручення ухвали строк, але в першому випадку - для звернення до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку, а в другому - для наведення інших (поважних) підстав для його поновлення.

  У разі надання судом оцінки лише питанню процесуального дотримання строку щодо усунення недоліків апеляційної скарги, апелянт позбавляється права на доступ до правосуддя.

  Постанова Верховного Суду від 13.02.2020 р. у справі № 826/4679/18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87601766

• Застосування строків звернення до адміністративного суду у спорах, що виникають із пенсійних правовідносин, не може слугувати меті відмови у захисті порушеного права (права на призначення пенсії за віком) та, відповідно, легалізації триваючого правопорушення з боку держави в особі компетентних органів.

  Фабула справи: колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду розглянула касаційну скаргу позивача на ухвали судів першої та апеляційної інстанцій про повернення позовної заяви у зв’язку із пропуском шестимісячного строку звернення до суду з адміністративним позовом до пенсійного органу про оскарження відмови у призначенні пенсії.

  Верховний Суд не погодився із застосуванням судами шестимісячного строку звернення до суду з позовом у спірних правовідносинах, виходячи із наступного.

  Неправомірне позбавлення особи пенсії не узгоджується з принципом правової визначеності, оскільки виключно шляхом прийняття закону та у виняткових випадках дозволяється змінювати розміри пенсії та періодичність її виплати.

  Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб`єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. Зі свого боку, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків якщо інше прямо не передбачено законом.

  При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ (первинне призначення пенсії) слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права (права на призначення пенсії за віком) та легалізації триваючого правопорушення.

  Тобто відносини щодо реалізації конституційного права на соціальний захист у старості між позивачем та пенсійним органом виникли з моменту отримання останнім заяви позивача про призначення пенсії за віком.

  У цій справі Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої зі змісту конституційного права на соціальний захист, зазначені відносини є триваючими, оскільки право на пенсію гарантується державою, є довічним і не може бути обмеженим неправомірними діями або бездіяльністю суб’єкта владних повноважень.

  Постанова Верховного Суду від 18.02.2020 р. у справі №1840/3344/18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87760258

• Строк оскарження вимоги (рішення) з єдиного внеску в адміністративному та судовому порядку становить 10 календарних днів з дня отримання рішення.

  Фабула справи: Публічне акціонерне товариство звернулось з позовом до Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправним та скасування рішення.

  12.02.2020 р. Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду встановлено, що положення Податкового кодексу України не поширюються на відносини щодо порядку сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як і відповідальність за порушення такого порядку.

  При оскарженні рішення податкового органу, прийнятого в межах Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», строк звернення до адміністративного суду тривалістю 1095 днів не застосовується.

  Відтак, скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

  Постанова Верховного Суду від 12.02.2020 р. у справі № 480/1192/19

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87602313

• 22.01.2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув питання щодо відмови у відкритті апеляційного провадження внаслідок судової помилки у строках на оскарження судового рішення.

  Загальний аналіз статті 286 КАС України дає підстави для висновку про те, що нею, на відміну від частини п’ятої статті 270 КАС України, не обмежено повноваження суду апеляційної інстанції щодо поновлення строку на апеляційне оскарження в порядку частини третьої статті 295 КАС України.

  Отже, причини пропуску строку на апеляційне оскарження підлягають оцінці на предмет їх поважності в загальному порядку, передбаченому КАС України, із урахуванням визначених частиною четвертою статті 286 КАС України особливостей. При наявності відповідних підстав суд апеляційної інстанції не обмежений у повноваженні щодо поновлення цього строку.

  Відтак, причини пропуску строку звернення з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції є поважними, якщо зумовлені помилковим роз`ясненням районним судом строку і порядку набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.

  Постанова від 22.01.2020 р. у справі № 702/968/18.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87079993

• Для реалізації права на звернення до суду із позовними вимогами про нарахування і виплату пенсії за віком слід застосовувати шестимісячний строк, визначений КАС. Пенсія є щомісячним періодичним платежем, тому позивач мав знати про факт отримання чи неотримання своєї пенсії за віком у періоди, коли така пенсія підлягала йому для нарахування та виплати.

  Постанова від 21 лютого 2018 року у справі  № 346/3696/17

• На вимогу про оскарження наказу про проведення фактичної перевірки та дій працівників контролюючого органу під час такої поширюється шестимісячний строк для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи.

  Дії податкового органу щодо проведення перевірки та наказ про її проведення не опосередковані приписами пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України (процедура адміністративного оскарження ППР або іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання), а отже його положення не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

  Постанова від 08 серпня 2018 року у справі №П/811/1680/17

• Причини пропуску строку апеляційного оскарження судового рішення є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

  Вчасна первинна подача апеляційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки в такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності.

  Постанова від 06 березня 2018 року у справі №819/1224/15-а

• Помилковість визначення судом першої інстанції порядку оскарження рішення не може бути підставою для позбавлення відповідача у справі права на апеляційне оскарження.

  Постанова від 15 травня 2018 року у справі №822/3633/17

• Документи щодо усунення недоліків залишеної без руху апеляційної скарги (зокрема, докази сплати судового збору) мають бути подані у встановлений строк саме до суду. При цьому, особливості організації роботи в установі, що таку апеляційну скаргу подала, жодним чином не впливає на неухильність виконання нею своїх процесуальних обов'язків з урахуванням часу, необхідного для вирішення внутрішніх організаційних питань, пов'язаних з процедурою узгодження і проведення платежів (здійсненням видатків бюджету).

  Постанова від 20 квітня 2018 року у справі № 822/2337/17

• Довготривала процедура погодження та сплати судового збору, не може бути визнана поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та, як наслідок, не є підставою для порушення принципу правової визначеності щодо остаточного рішення.

  Не свідчать про поважність підстав пропуску строку апеляційного оскарження і доводи щодо неналежного фінансування, оскільки особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, а тому обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору суб'єктами владних повноважень не є об'єктивними та непереборними підставами, які перешкоджають оскаржити судові рішення в межах встановленого законодавством строку апеляційного оскарження та реалізувати своє право щодо оскарження без порушення порядку здійснення такої процесуальної дії.

  Постанова від 13 листопада 2018 року у справі № 804/958/17

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/77860079 

• Предмет позову: стягнення пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

  До правовідносин зі стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених Законом №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», не застосовуються строки, визначені статтею 250 ГК. Проте, стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення строків їх сплати в судовому порядку здійснюється в межах строків звернення, встановлених статтею 99 КАС (у редакції, чинній на час звернення з позовом).

  Пеня відноситься до виду відповідальності публічно-правового характеру, до якого застосовуються положення статті 250 ГК. Зокрема, це слідує зі змісту частини четвертої статті 20 Закону № 875-ХІІ, в якій йдеться про незастосування статті 250 ГК саме до адміністративно-господарських санкцій. Строки, визначені в статті 250 ГК, не можуть бути способом легалізації триваючого правопорушення; вони мають слугувати засобом створення правової визначеності для особи, зокрема, щодо неможливості застосувати до неї заходів відповідальності після закінчення встановлених цією статтею строків. 

  Постанова від 11 квітня 2018 року у справі №804/401/17

• За своєю юридичною природою реєстрація декларації про готовність об'єкта до експлуатації, яка містить недостовірну інформацію щодо дозвільних документів, як і самочинне будівництво, факт якого встановлений у судовому рішенні в іншій справі, - це правопорушення, які носять триваючий характер. За таких обставин та враховуючи, що на дату звернення позивача до суду не припинили існувати підстави для такого звернення, Верховний Суд вказав на безпідставність твердження про порушення позивачем, встановлених КАС України, строків звернення до суду.

  Постанова від 19 червня 2018 року у справі № 464/2638/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/74820715 

• Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі за наявності раніше прийнятих постанови про залишення апеляційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення (п. 3 ч. 1 ст. 299 КАС України).

  Верховний Суд вважає правильним застосування цієї норми КАС України апеляційним судом, який відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у справі за позовом приватного підприємства до цієї ДПІ.

  Суть спору полягає у тому, що апеляційний суд тричі відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою податкової інспекції на рішення суду першої інстанції, яким було частково задоволено позов приватного підприємства – визнано протиправним та скасовано рішення ДПІ про застосування штрафних санкцій і нарахування пені за несплату єдиного внеску.

  Верховний Суд мотивував своє рішення тим, що використана законодавцем конструкція про те, що відмовою у відкритті апеляційного провадження «є <…> ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення», – чітка і не викликає множинного розуміння, а тому правила п.3 ч.1 ст. 299 КАС України не підлягають обмеженню в застосуванні, а норми ч. 3 ст. 298 вказаного Кодексу, якими регулюється питання залишення скарги без руху, – розширеному тлумаченню.

  Постанова від 13 лютого 2019 року у справі № 816/1310/16

• Обставини, пов’язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо не можуть бути підставою для реалізації суб’єктом владних повноважень права на апеляційне/касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.

  Велика завантаженість працівників юридичного управління також правомірно визнана судом апеляційної інстанції неповажною причиною для поновлення податковій інспекції пропущеного строку на апеляційне оскарження, оскільки Інспекція є державним органом із визначеною штатним розкладом чисельністю персоналу, необхідного для виконання функцій контролюючого органу.

  Постанова від 10 квітня 2019 року у справі №826/11775/16

• У даній справі інспектором патрульної поліції подано апеляційну скаргу на рішення місцевого суду, постановленого в порядку ст. 286 КАС України.

  Проте, суд апеляційної інстанції зазначену апеляційну скаргу залишив без руху з підстав, визначених ч.3 ст.298 КАС України, а саме у зв’язку із тим, що вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними.

  На виконання такого рішення суду інспектором УПП подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, яку вмотивовано тим, що апелянт послався на неотримання копії оскаржуваного судового рішення та на відсутність примірника указаного рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Натомість апеляційний суд такі доводи до уваги не взяв та відмовив у відкритті провадження, мотивуючи своє рішення тим, що норми статті 295 КАС про право учасника справи на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження не можуть бути застосовані у цій категорії справ. 

  Аналізуючи обставини справи та норми адміністративного судочинства, що їх унормовують ВС/КАС зазначив таке.

  Норми ст. 286 КАС є спеціальними та такими, що визначають особливості провадження у справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

  Водночас ч.4 ст. 286 КАС встановлює спеціальні строки на апеляційне оскарження і порядок обчислення цього строку.

  В свою чергу аналіз ст. 286 КАС дає підстави для висновку про те, що нею, на відміну від ч.5 ст.270 КАС, не обмежено повноваження суду апеляційної інстанції щодо поновлення строку на апеляційне оскарження в порядку частини третьої статті 295 КАС.

  Отже, причини пропуску строку на апеляційне оскарження у справах цієї категорії підлягають оцінці на предмет їх поважності в загальному порядку, передбаченому КАС України, із урахуванням визначених ч.4 ст. 286 КАС особливостей, і суд апеляційної інстанції не обмежений у повноваженні щодо поновлення цього строку за наявності відповідних підстав.

  При цьому аналогічний підхід слід застосовувати до спорів, що передбачені статтями 287-289 КАС України, які визначають тотожні з установленими частиною четвертою статті 286 КАС України строки на апеляційне оскарження та порядок їх обчислення, і так само не містять обмежень щодо повноваження суду апеляційної інстанції щодо поновлення строку на апеляційне оскарження в порядку ч.3 ст. 295 КАС.

  Інше тлумачення зазначених норм процесуального права нівелює доцільність застосування ч.3 ст. 298 КАС із метою належної оцінки причин пропуску строку на апеляційне оскарження у відповідних категоріях справ, а також створює передумови для безпідставного обмеження права особи на апеляційне оскарження, що є неприпустимим.

  Постанова від 17 квітня 2019 року у справі № 212/2354/18

• У даній справі Верховним Судом досліджувалися правовідносини щодо строку звернення до адміністративного суду з позовами, предметом оскарження яких є нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування та висловлено правову позицію.

  Верховний Суд зазначив, що дія нормативно-правового акту є постійною тривалий час і не обмежується його разовим застосуванням. Відповідно, чинним нормативно-правовим актом суб`єктивні права, свободи чи інтереси можуть порушуватися неодноразово, тобто постійно, упродовж усього часу чинності такого акту.

  Тому, факт порушення прав, свобод чи інтересів, у разі дії чинного нормативно-правового акту, може мати триваючий характер. Оскільки чинний нормативно-правовий акт може обумовлювати триваюче порушення суб`єктивних прав, свобод чи інтересів, то, відповідно, строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи слід розраховувати від усього часу чинності (тривалості дії) нормативно-правового акту.

  Обчислюючи строк звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження нормативно-правового акту, необхідно брати до уваги таке:

  - багаторазове застосування та триваюча дія (тривала чинність) нормативно-правового акту;

  - дійсність факту перебування суб`єкта у відносинах, які регулюються нормативно-правовим актом;

  - дата факту порушення прав, свобод, інтересів, тобто - коли саме особа (позивач) дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;

  - чи є чинним нормативно-правовий акт, яким порушено права, свободи, інтереси особи (позивача);

  - чи перебуває особа (позивач) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і який оскаржується до адміністративного суду;

  - коли вступила особа (позивач) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і, коли з них вибула.

  Верховний Суд дійшов висновку, що за умови перебування особи (позивача) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і який оскаржується до адміністративного суду, строк звернення до адміністративного суду із позовом не може обмежуватися шістьма місяцями, передбаченими частиною другою статті 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення до суду). У разі оскарження нормативно-правового акту строк такого оскарження буде вимірюватися усім часом чинності цього нормативно-правового акту.

  Постанова від 13 березня 2019 року у справі № 712/8985/17

  Аналогічний правовий висновок викладено у постанові від 30 травня 2019 року у справі № 457/908/17.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/80457637

• Посилання податкового органу, як на підставу поважності причин пропуску строку, на розміщення структурних підрозділів державного органу в різних приміщеннях, обґрунтовано визнано судами неповажними, оскільки такі обставини не можуть бути підставою, яка з об`єктивних та непереборних причин  зумовлює наявність у податкового органу права на порушення вимог чинного процесуального законодавства щодо строків звернення до суду.

  Постанова від 05 липня 2019 року у справі № 826/9410/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/82857406 

• Повернення скарги на підставі підпункту 15.5 пункту 1 Перехідних положень КАС України не є таким, що унеможливлює повторне звернення до суду. Щодо поважності цієї обставини, як причини пропуску строку, то випадки подання апеляційних скарг безпосередньо до суду апеляційної інстанції замість суду першої інстанції були непоодинокими. Такі справи розглядалися і Верховним Судом.

  Зокрема, у постанові Верховного Суду від 19 липня 2018 року у справі №640/20036/17 сформульовано такий правовий висновок:

  «… особа, яка подає скаргу, вправі очікувати застосування норм процесуального законодавства (статті 297 КАС України, підпункту 15.5 пункту 15 розділу Розділу VII «Перехідні положення" КАС України), які надають їй право як безпосереднього подання апеляційної скарги до апеляційного суду, так і подання апеляційної скарги через місцевий суд.

  Застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства вимагає такого тлумачення підпункту 15.5 пункту 15 розділу Розділу VII «Перехідні положення» КАС України, яке б гарантувало особі право на безпосереднє звернення із апеляційною скаргою до апеляційного суду відповідно до статті 297 КАС України, оскільки держава не вправі обмежувати права особи без мети захисту певного суспільного інтересу.

  Натомість, при поверненні апеляційної скарги без розгляду, суд апеляційної інстанції виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права скаржника на судовий захист».

  Зазначена правова позиція застосовувалася і в інших справах. Отже, судова практика пішла по шляху визнання повернення скарг з цих підстав надмірним формалізмом і на теперішній час є усталеною.

  Постанова від 02 липня 2019 року у справі № 1140/3385/18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/82791998