Справи зі спорів щодо соціального захисту; соціального захисту та зайнятості людей з інвалідністю; соціальних послуг

Зміст правової позиції, висновку

Посилання на рішення Верховного Суду в ЄДРСР

• Правова позиція ВС/КАС щодо обчислення дворічного строку під час призначення одноразової грошової допомоги військовослужбовцям у зв’язку з підвищенням групи інвалідності.

  Фабула справи: Ключовим правовим питанням у даній справі є правильність застосування до спірних правовідносин пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) та пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок № 975). Спір виник щодо права позивача на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням йому під час повторного огляду вищої (2) групи інвалідності з 17.05.2019.

  Правова позиція ВС/КАС: Розлянувши касаційну скаргу та дослідивши матеріали справи Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про необхідність відступлення від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 (справа №295/3091/17), 21.06.2018 (справа № 760/11440/17), 30.09.2019 (справа № 825/1380/18) та інших, де його застосовано, та дійшла такого висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII:

  (1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;

  (2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01.01.2014;

  (3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 чи після).

  Застосовуючи цей висновок до обставин даної справи, Суд звернув увагу на те, що повторний огляд, за наслідками якого позивачу було встановлено 2 групу інвалідності, відбувся 17.05.2019, а первинно інвалідність 3 групи встановлено 19.06.2015. Оскільки між цими подіями минуло понад два роки, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.

  Постанова ВС/КАС від 15.07.2020 у справі № 240/10153/19

http://reyestr.court.gov.ua/Review/90425351

• Факт випуску з навчального закладу дитини, позбавленої батьківського піклування, є підставою для виплати одноразової грошової допомоги в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів, встановлених законом, незалежно від того, чи продовжує така дитина навчання в іншому навчальному закладі, чи працевлаштувалася.

  Фабула справи: Виконувач обов’язків керівника місцевої прокуратури в інтересах неповнолітньої особи, позбавленої батьківського піклування звернувся до суду з позовом до обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою про стягнення одноразової грошової допомоги.

  Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ч.7 ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» встановлено обов`язок з виплати грошової допомоги усім випускникам навчальних закладів, не розмежовуючи їх на окремі категорії - тих, хто продовжив навчання в іншому навчальному закладі, та тих, хто працевлаштувався, та інші. Отже, сам факт випуску з навчального закладу є підставою для виплати одноразової грошової допомоги в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів, встановленої законом.

  Правова позиція ВС/КАС: Верховний Суд погодився з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

  Суд зауважив, що розмір одноразової грошової допомоги, який підлягає виплаті при випуску з навчального закладу, на забезпеченні якого перебували, зокрема, діти, позбавлені батьківського піклування, та визначений Законом, не узгоджується з розміром такої одноразової грошової допомоги встановленої Постановою КМУ № 226.

  Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над іншими підзаконними нормативними актами, та оскільки норми Постанови КМУ № 226 прийняті до набрання чинності Законом № 2342 та не приведені у його відповідність, при вирішенні спірного питання підлягають застосуванню норми Закону № 2342-IV, згідно якого одноразова грошова допомога підлягає виплаті позивачу у розмірі шести прожиткових мінімумів.

  Таким чином, законодавство чітко встановлює обов`язок з виплати грошової допомоги усім випускникам навчальних закладів, не розмежовуючи їх на окремі категорії - тих, хто продовжив навчання в іншому навчальному закладі, та тих, хто працевлаштувався та інші. Таким чином, усі діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування незалежно від форми їх утримання та виховання гарантовано перебувають на повному державному утриманні. Крім того, сам факт випуску з навчального закладу є підставою для виплати одноразової грошової допомоги в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів, встановленого законом. 

  Постанова ВС/КАС від 26.05.2020 у справі № 303/5848/16-а

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/89459806

• Зразкова справа про переведення з пенсіїі по інвалідності на пенсію державного службовця.

  Велика Палата Верховного Суду стала на захист конституційних прав громадян під час вирішення зразкової справи щодо соціального захисту, реалізовуючи положення ст. 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.

  Велика Палата розглянула матеріали апеляційної скарги на рішення Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 4 квітня 2018 року у зразковій справі за позовом особи до Кам’янець-Подільського об’єднаного УПФУ про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії (відповідач відмовив у переведенні з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», на пенсію державного службовця відповідно до вимог Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» у зв’язку з тим, що позивач не досягла пенсійного віку, визначеного Законом № 1058-IV). Водночас, станом на 1 травня 2016 року її стаж державного службовця становив понад двадцять років, що відповідає умовам збереження права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ та передбаченим пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу».

  Касаційний адміністративний суд, розглянувши справу за цим позовом, як зразкову, відмовив у задоволенні позову, вказавши, що призначити та здійснити перерахування виплати позивачці пенсії державного службовця за пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII є можливим лише у разі наявності сукупності всіх вимог, що визначені ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ, а саме щодо віку, страхового стажу та стажу державної служби.

  Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення Касаційного адміністративного суду та постановила нове, яким позов задовольнила, погодившись, що позивачка зберегла право на її пенсійне забезпечення за умови наявності у неї відповідного стажу державної служби. Таким чином, Велика Палата визнала протиправною відмову Пенсійного фонду здійснити переведення позивачки з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця та зобов’язала призначити та здійснити нарахування виплати позивачці пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ у розмірі 60% від її заробітку.

  Постанова від 13 лютого 2019 року у справі № 822/524/18

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80147824

• Спір за позовом Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені з підприємства за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів (у зв’язку з відсутністю в штаті відповідача необхідної кількості працевлаштованих інвалідів). 

  Починаючи з липня 2013 року роботодавець, який одноразово подав до центру зайнятості звітність (форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)») про наявність вакансії для працевлаштування інвалідів у строк не пізніше 10 робочих днів з дати відкриття такої вакансії та не відмовив безпідставно у працевлаштуванні інвалідів, вважається таким, який вжив залежні від нього передбачені законодавством заходи для недопущення господарського правопорушення.

  Постанова від 26 червня 2018 року у справі №806/1368/17

• Обов'язок підприємства зі створення робочих місць для людей з інвалідністю не супроводжується його обов'язком займатися пошуком людей з інвалідністю для працевлаштування, оскільки у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості людей з інвалідністю для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача людей з інвалідністю, які бажають працевлаштуватися.

  Суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

  Постанова від 21 серпня 2018 року у справі № 817/650/17

• Особи, які працювали на посадах фармацевтів в аптечних кіосках, належних ФОП, за умови здійснення такої діяльності на основі ліцензій на провадження роздрібної торгівлі лікарськими засобами, незалежно від отримання цим аптечним закладом акредитаційних сертифікатів, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом «е» статті 55 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення».

  На працівника аптечного закладу не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення акредитації відповідного закладу охорони здоров'я, оскільки контроль за додержанням аптечними закладами правил здійснення роздрібної торгівлі лікарськими засобами, у тому числі в питаннях проходження акредитації, покладався чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством на відповідні повноважні державні контролюючі органи.

  Постанова від 29 серпня 2018 року у справі № 492/446/15-а

• Зразкова справа про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі.

  Велика Палата Верховного Суду розглянула апеляційну скаргу Пенсійного фонду і залишила в силі рішення Касаційного адміністративного суду у складі ВС. Цим рішенням розпорядження Пенсійного фонду про припинення виплати позивачу пенсії до з’ясування визнано протиправним та скасовано. Також відповідно до рішення суду відповідач зобов’язаний відновити виплату позивачу призначеної за віком пенсії з дати припинення виплати.

  Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання неправомірними дій Пенсійного фонду щодо припинення виплати призначеної пенсії за віком та зобов’язання відповідача відновити виплату призначеної пенсії є обґрунтованими й такими, що підлягають задоволенню.

  Позовна вимога про визнання неправомірними дій Пенсійного фонду щодо припинення з 1 квітня 2017 року виплати призначеної за віком пенсії внутрішньо переміщеній особі охоплюється визнанням протиправним і скасуванням розпорядження Пенсійного фонду про припинення позивачу виплати пенсії до з’ясування.

  Постанова від 04 вересня 2018 року у справі № 805/402/18

• Ненадання позивачем, який не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття його на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, не є підставою для невиплати позивачу страхових виплат.

  З таким висновком судів попередніх інстанцій погодилася Велика Палата Верховного Суду, яка вирішила відступити від правової позиції Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеної у постанові ВСУ від 12 квітня 2017 року у справі № 6‑51цс17, де ВСУ пов’язав можливість реалізації права на отримання виплат соціального страхування особою, яка проживає на тимчасово окупованій території, з умовою обов’язкового переміщення такої особи з цієї території.

  Постанова від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц

• Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. Неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.

  Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.

  Такого висновку дійшов Верховний Суд, розглянувши в касаційному порядку позов до управління праці та соціального захисту населення про визнання протиправним рішення про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини, про зобов’язання призначити та виплатити таку допомогу.

  Постанова від 2 жовтня 2018 року у справі № 495/3711/17.

  Така позиція висловлена Верховним Судом і в раніше прийнятій постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 591/610/16-а.

• Положення підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПКУ, якими передбачено відрахування з пенсії інвалідів війни податку на дохід з фізичних осіб в розмірі 15% щомісячно та військового збору в розмірі 1,5% щомісячно, в період з 01 січня по 31 серпня 2015 року, не відповідають статтям 3, 8, 22 Конституції України, статтям 2, 13 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту», тому не підлягають застосуванню в частині що стосується інвалідів війни.

  Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПКУ, визнане неконституційним та втратило чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

  Постанова від 27 березня 2018 року у справі №752/7724/15-а

• Велика Палата Верховного Суду відступила від позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 25 травня 2016 у справі № 419/794/15-а щодо відсутності у викладачів музичних шкіл, які належать до закладів позашкільної освіти, права на отримання пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

  Велика Палата звернула увагу, що сумісництвом є виконання працівником, крім основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу (пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 року № 245). Тобто працівник може працювати за сумісництвом не більше, ніж на 0,5 ставки.

  Виходячи з аналізу зазначених вище норм зарахування роботи на посаді викладача (у тому числі й у позашкільному закладі освіти) до спеціального педагогічного стажу не ставиться в залежність від того, було це основним місцем роботи особи чи за сумісництвом, за умови, якщо викладацька робота за сумісництвом займає не менше ніж 180 годин на навчальний рік, а також якщо працівникам підприємств, установ, організацій, які крім основної роботи працювали за сумісництвом на посадах науково-педагогічних або педагогічних працівників з обсягом роботи не менше ніж на 0,25 посадового окладу (ставки заробітної плати).

  Разом з цим, незначний проміжок часу роботи позивача за сумісництвом (менше року) не впливає на наявність у неї права на пенсію за вислугою років як педагогічного працівника позашкільного навчального закладу, оскільки загальний її педагогічний стаж роботи перевищує 25 років, а саме становить 33 роки.

  Постанови від 30 січня 2019 року у справі № 876/5312/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 233/4308/17 

 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79684887

http://reyestr.court.gov.ua/Review/79883404  

• Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 21 квітня 2015 року у справі № 805/949/14 та від 26 травня 2015 року у справі № 818/2082/14, згідно з якими положення ч. 4 ст. 4 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не поширюються на осіб, які отримують пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

  За приписами ч. 4 ст. 4 цього Закону особи, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

  Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що якщо фізична особа – підприємець мала право на пенсію за віком, але вибрала пенсію у зв'язку з втратою годувальника, то така фізична особа – підприємець має право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки вибір виду пенсії не позбавляє набутого права, що пов'язане з певним віком.

  Отже, в ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено пільги для всіх суб'єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, чи то на пільгових умовах, чи вона набула певного віку відповідно до ст. 26 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, що звільняється від сплати єдиного внеску.

  Тож у випадку, якщо особі призначено пенсію в разі втрати годувальника, вона не втрачає право на пенсію за віком, а лише користується правом, передбаченим ст. 37 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», згідно з якою члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію, та не повинна сплачувати єдиний внесок.

  Постанова від 10 квітня 2019 року у справі №  814/779/17

• Предметом позову у  даній справі є призначення дострокової пенсії за віком як матері дитини, яку визнано інвалідом з дитинства після досягнення нею шестирічного віку (висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку до пенсійного органу подано не було).

  Для призначення пенсії на підставі Закону № 1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

  Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду України від 27 травня 2014 року у справі № 21-133а14.

  Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Верховний Суд України у вказаній справі висловив обґрунтовану позицію, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону № 1058-ІV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

  Постанова від 15 травня 2019 року у справі № 330/2181/16-а (2-а/330/36/2016)

• Особа звернулась до суду з позовом до відділу освіти Ківерцівської РДА, третя особа – Служба у справах дітей Ківерцівської РДА, про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач (в інтересах якого діяла місцева прокуратура) посилався на те, що має статус дитини, позбавленої батьківського піклування, та як випускник навчального закладу з категорії дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, відповідно до ч. 7 ст. 8 Закону України від 13 січня 2005 року № 2342-IV «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» має право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку, якої відповідач протиправно не виплатив.

  Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки Закон № 2342-IV не конкретизує, який саме навчальний заклад має закінчити дитина-сирота або дитина, позбавлена батьківського піклування, то, за змістом наведеної норми, право на отримання одноразової грошової допомоги мають усі випускники навчальних закладів (в т.ч. не інтернатного типу) з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

  Постанова від 5 червня 2019 року у справі № 158/1684/16-а