Право на судовий захист Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Кожному гарантується право звернутись із конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, установлених Конституцією, та у порядку, визначеному законом. Стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус судів» зазначає, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з Кодексом адміністративного судочинства України (далі — Кодекс), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

За змістом статті 5 Кодексу кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1. визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2. визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3. визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій;

4. визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії;

5. встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень;

6. прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1–4 цієї частини, та стягнення з відповідача — суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Суб’єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Предметна юрисдикція адміністративних судів

Предметна юрисдикція (перелік справ у публічно-правових спорах, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів) визначена у статті 19 Кодексу та включає, зокрема, справи у спорах про:

1. спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності (крім випадків, коли законом встановлено інший порядок судового провадження);
   1-1) спори адміністратора за випуском облігацій (в інтересах власників облігацій) із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень/дій/бездіяльності;

2. спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3. спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації компетенції у сфері управління (у т.ч. делегованих повноважень);

4. спори щодо укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5. звернення суб’єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду надано законом;

6. спори щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7. спори щодо доступу до публічної інформації (з розпорядником публічної інформації);

8. спори щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9. спори щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій, експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи та інших подібних органів, рішення яких є обов’язковими;

10. спори щодо формування складу держорганів/органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11. спори щодо оскарження рішень/дій/бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про оборонні закупівлі» (із визначеними у Кодексі винятками щодо державних контрактів);

12. спори щодо оскарження рішень/дій/бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»;

13. спори щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації (у правовідносинах за Законом «Про реабілітацію жертв репресій…»);

14. спори із суб’єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення публічно-приватного партнерства;

15. спори щодо оскарження рішень Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері конкурентних процедур з відбору приватного партнера/концесіонера;
    15-1) спори щодо оскарження законності укладення договору публічно-приватного партнерства/концесійного договору та законності змін до них;

16. спори щодо здійснення державного регулювання, нагляду і контролю у сфері медіа.

Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, визначені частиною другою статті 19 Кодексу (зокрема, юрисдикція КСУ, кримінальне судочинство тощо), а також адміністративні суди не розглядають похідні вимоги від приватно-правового спору у випадках, визначених частиною третьою статті 19.

Розмежування предметної юрисдикції адміністративних судів (стаття 20 Кодексу)

Стаття 20 Кодексу передбачає розмежування предметної юрисдикції між судами.

1) Місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні:

1. справи щодо рішень/дій/бездіяльності у справах про притягнення до адміністративної відповідальності;

2. окремі виборчі/референдумні спори (у межах переліку статті 20);

3. справи, пов’язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства в Україні (у межах переліку статті 20);

4. спори щодо рішень/дій/бездіяльності державного виконавця (або посадових осіб ДВС) при виконанні рішень судів у справах, визначених пунктами 1–3 ч.1 ст.20;

5. спори щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації (у відповідних правовідносинах);

6. справи за позовами територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки щодо тимчасового обмеження громадян України у праві керування транспортним засобом під час мобілізації.

2) Окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частинами першою та третьою статті 20.

3) Вищому антикорупційному суду підсудні справи про застосування санкції, передбаченої пунктом 1 та 1-1 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції».

4) Верховному Суду підсудні справи про втручання в незалежність і повноваження Рахункової палати та її членів.

Інстанційна юрисдикція (суд першої інстанції) — стаття 22 Кодексу

Місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди) вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції, крім випадків, визначених частинами 2–4 статті 22 Кодексу.

1) Апеляційному адміністративному суду в апеляційному окрузі, що включає місто Київ, як суду першої інстанції підсудні адміністративні справи:

1. щодо оскарження рішень/дій/бездіяльності Центральної виборчої комісії (крім визначених ч.4 ст.22), а також дій кандидатів на пост Президента України та їх довірених осіб;

2. про заборону політичної партії (за процедурою, передбаченою Кодексом);

3. щодо оскарження рішень НАЗК про відмову у наданні державного фінансування статутної діяльності політичної партії або про зупинення (припинення) такого фінансування;

4. про припинення релігійної організації (за процедурою, передбаченою Кодексом).

2) Апеляційним адміністративним судам як судам першої інстанції підсудні:

• справи за позовами про примусове відчуження з мотивів суспільної необхідності земельної ділянки та інших об’єктів нерухомого майна, що на ній розміщені;

• а також окремі категорії спорів (у переліку ст.22), зокрема щодо публічно-приватного партнерства та оскарження рішень АМКУ у відповідній сфері.

3) Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні, зокрема, справи:

• щодо встановлення ЦВК результатів виборів або всеукраїнського референдуму;

• про дострокове припинення повноважень народного депутата України;

• щодо оскарження актів/дій/бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Рахункової палати, ВРП, ВККС тощо (у межах переліку ч.4 ст.22).

4) Вищий антикорупційний суд як суд першої інстанції вирішує адміністративні справи щодо застосування санкції, передбаченої пунктом 1 та 1-1 ч.1 ст.4 Закону України «Про санкції».

Вимоги до позовної заяви

Визначивши суд, до повноважень якого віднесено розгляд конкретного спору, необхідно підготувати позовну заяву.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 Кодексу).

Статтями 160, 161 Кодексу визначені вимоги, з додержанням яких повинна подаватися позовна заява. Недодержання цих вимог має наслідком залишення позовної заяви без руху (ст. 169 Кодексу).

Позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Позовна заява може бути складена шляхом заповнення бланка позову, наданого судом. На прохання позивача службовцем апарату адміністративного суду може бути надана допомога в оформленні позовної заяви.

Важливо (чинна редакція): у позовній заяві серед реквізитів сторін зазначаються, зокрема, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

Документи, що додаються до позовної заяви (стаття 161 Кодексу)

1. До позовної заяви додаються її копії та копії доданих документів відповідно до кількості учасників справи.

2. Якщо позов подається в електронній формі через електронний кабінет, до позовної заяви додаються докази надсилання її копії та копій доданих документів іншим учасникам справи (з урахуванням ст. 44 Кодексу).

3. Суб’єкт владних повноважень, подаючи адміністративний позов у паперовій формі, зобов’язаний додати доказ надіслання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій позовної заяви та доданих документів. Таке надсилання може здійснюватися і в електронній формі через електронний кабінет (з урахуванням ст. 44 Кодексу).

До позовної заяви також додається документ про сплату судового збору (або документи про звільнення), а також усі наявні докази, клопотання та заяви (за потреби). У разі пропуску строку звернення до адміністративного суду додаються заява про поновлення строку та докази поважності причин пропуску.

Наслідки подання позову з недоліками (стаття 169 Кодексу)

Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог статей 160, 161 Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Окремо: суд залишає позовну заяву без руху також у разі, якщо позов подано особою, яка відповідно до ч. 6 ст. 18 Кодексу зобов’язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його (із роз’ясненням обов’язку зареєструвати електронний кабінет).

Строки звернення до адміністративного суду (стаття 122 Кодексу)

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до адміністративного суду суб’єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк (якщо не встановлено інше) з дня виникнення підстав для пред’явлення вимог.

Якщо законом передбачена можливість досудового порядку і позивач ним скористався (або такий порядок є обов’язковим), то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк з дня вручення рішення за результатами розгляду скарги; якщо рішення не було прийнято та/або вручено у строки, встановлені законом — застосовуються правила обчислення строку, визначені статтею 122 Кодексу.